«Били, знущалися, катували струмом» – колишній полонений

Я три місяці був на Майдані. Сталося так, що в Україні почалася війна. Мої друзі, хлопці, записалися на Схід воювати. Я, після побиття «Беркутом», лежав у лікарні в Івано-Франківську. Коли одужав – пішов у військкомат, але мене не взяли. Відтак, вирішив хоч чимось бути корисним і зайнявся волонтерством.

Під час поїздки на Схід мене «здала» провідниця

Повіз допомогу на Схід. Першого разу було все гаразд. Разом з друзями повезли сигарети, картки для телефонів, речі. Ми їхали в Щастя Луганської області до батальйону «Айдар». А вже наступного разу, це була моя третя поїздка на Схід, так сталося, що мене «здали».

Це була провідниця з поїзда. Я їхав маршрутом «Одеса-Луганськ». Вона подивилася мій паспорт і я одразу помітив, що їй не сподобався. Мені про це сказав інший провідник із сусіднього вагону. Мовляв, тікай в інший вагон, поки не пізно. Але вона вже подзвонила сепаратистам.

Досі бачу страшні сни

У Луганську мене вже чекали з автоматами. Одягли мішок на голову, повели у підвал. Пізніше вже сказали, що це захоплене СБУ. Допитували, били, зуби повибивали. Струмом катували, на паску, як собаку, водили. Вони думали, що я військовий, можливий диверсант чи розвідник. Пізніше дізналися, що я був на Майдані. Там були колишні «беркутівці». Вони мене впізнали. Сепаратисти подзвонили до генерала Рубана щодо мене. Коли він приїхав, відбувся обмін. Сказали мені, що сюди немає чого їхати.

За два тижні у полоні я багато чого побачив. Бачив як на моїх очах розірвало хлопців. Проблеми зі здоров’ям, напевне, будуть до кінця життя. Від перебування у холодному СІЗО з’явилися проблеми з печінкою, нирками. Знущалися дуже. Найболючіше – струм. Але це все позаду. Я продовжую і надалі нашим допомагати. Але сни страшні досі бачу.