Смерть Скрябіна: причини і уроки

Дев'ять днів тому загинув Кузьма Скрябін. Смерть знайшла його в буденній поїздці, в центрі його рідної країни, за кермом власного автомобіля. Україна досі осмислює цю втрату, особливо рідні і близькі покійного, яким я висловлюю щирі співчуття.

Я не знав Скрябіна особисто і не був прихильником його творчості, тому до цієї події ставлюся без зайвих емоцій. Але я дещо знаю про те, чому стаються дорожні аварії – як одиничні інциденти, так і в комплексі, як соціальна проблема. Наука стверджує, що всі ДТП мають свої логічні та об'єктивні причини, і майже ніколи вони не є справжніми "нещасними випадками", всупереч усталеній термінології.  Тому я хотів би прорефлексувати смерть Кузьми не на примітивно поверхневому рівні – на кшталт "яка сумна доля" або "ну і сам винен", а копнути трохи глибше і пошукати логічні, неочевидні причини. Буду вдячний усім, хто має що сказати, за підтримку дискусії.

Отже, ось мій список причин, чому поїздка Кузьми закінчилась так трагічно. Всіх, кому не подобається те, що я пишу, прошу не нервуватись і дочитати до кінця.

• Причина особистісна. Надмірно ризикована поведінка самого водія. Як зізналося ДАІ, автомобіль "Тойота" в момент зіткнення рухався із "авіаційною" швидкістю 160 кілометрів на годину. Це було в умовах мокрого і поганого асфальту на небезпечній ділянці незнайомої дороги. Впевнений, там стояли попереджувальні знаки, і швидше за все обмеження швидкості на цій ділянці складає 50 км/год (я намагаюсь це перевірити – криворіжці, підкажіть!). Кожен водій, який вибирає таку швидкість в таких умовах, грається в російську рулетку. Ця історична гра дає багато шансів закінчитися вдало. Однак якщо кінець невдалий, то він гарантовано фатальний. Ставка дуже висока, для психічно здорової людини – невиправдано. (До речі, на дорозі, на відміну від рулетки, "куля" може стрільнути в кого завгодно. Наприклад, зіткнення 2 лютого могло вбити не Кузьму, а його пасажирку та двох пасажирів іншого автомобіля. Або на місці молоковоза міг бути шкільний автобус, повний дітей. Чи було би це кращим варіантом?) Тобто я стверджую, що перша причина, чому Кузьма більше не напише пісень і не дасть концертів, – неадекватно ризиковані дії самого водія "Тойоти". Причину цих дій я не берусь оцінювати, але цілком можливо, що це була комбінація з недооцінки ризиків і переоцінки власних навичок. Це перший, верхній рівень причини, чому не стало Кузьми.

• Причина соціальна. Наше супільство загалом толерує той спосіб поведінки за кермом, який вбив Скрябіна і вбиває тисячі інших класних хлопців та молодих дівчат (щороку!). Тобто це не поодинокий випадок, а масштабне соціальне явище. Я сам як водій часто бачу таких поспішаючих водіїв з суїцидальними схильностями – і на великих джипах, і на дешевих ладах. Не секрет, що переважна більшість наших співгромадян, навіть ті, хто не їздить 160 км, звично ігнорують ремені безпеки як щось зайве і непотрібне – це теж свого роду гра зі ставкою власного життя. І це все вважається окей! Я дуже рідко бачу в публічному дискурсі тези, що треба пристібатися і їздити не більше сотні. Наприклад, щоб якісь зірки записали пісню про те, що надмірна швидкість та безвідповідальне водіння вбиває щороку близько 5000 людей в нашій країні – приблизно стільки ж, скільки загинуло за весь час АТО. Або щоб відомі люди розповідали в інтерв'ю, як вони завжди пристібаються і їздять повільно. Я не бачу в Україні, на відміну від Англії чи США, вражаючої і часом кривавої соціальної реклами від відповідальних бізнесів чи стурбованих громадських організацій, яка знецінює ідею швидко ганяти. Я не чую, щоб пасажири просили водіїв трохи відпустити педальку і не поспішати на цвинтар. Я не спостерігаю, щоб якийсь Петя, який розповів у фейсбуку, як він доїхав з Києва в Одесу за рекордні 3 години, піддавався за це остракізму – навпаки, друзі його хвалять і ним захоплюються. Я не чув, щоб президент столичного клубу, чиї підопічні майже щомісяця розбивають в гімно свої ферарі і мазераті, провів якусь розмову з цими підлітками-мільйонерами і публічно закликав їх та їхніх фанатів поводитись за кермом спокійно і розумно, як це роблять на батьківщині футболу. Відтак я стверджую, що серед українських автомобілістів присутня потужна субкультура безвідповідальної їзди (reckless driving), в якій круто мати затемнені вікна, ксенонові фари і їздити максимально швидко. Кузьма Скрябін був скромним представником цієї субкультури, а став її відомою жертвою. Однак ніхто цю культуру не засуджує і не протиставляє їй ні-чо-го!

• Причина державна. Одна з найглибших причин трагедії Скрябіна криється в тому, що в нашій країні немає дієвої системи менеджменту доріг та системи дорожньої безпеки. Про менеджмент доріг сам покійний обурювався в своєму останньому телефонному відеоблозі (в якому він, між іншим, показав і свій далекий від безпечного стиль водіння). Наші дороги розбиті, стандарти їх будівництва застарілі і неадекватні, розмітка у більшості доріг відсутня, очистка від льоду і снігу спорадична і неякісна. Наша ДАІ (якій, я сподіваюсь, залишилось існувати лічені місяці) не забезпечує дотримання правил, а сама є прикладом безвідповідального водіння і пофігізму. Мабуть, ми остання країна Європи, де досі немає автоматичних камер фіксації швидкості. Наші водії часто-густо взагалі не ходили в автошколу і купили свої водійські посвідчення, тобто не мають і приблизного уявлення про те, як безпечно керувати своїм двотонним "об'єктом підвищеної небезпеки". Серед таких водіїв в першу чергу представники еліт, в т. ч. футболу і шоу-бізнесу. Всі ці системні проблеми мав би вирішувати уряд, але він не вирішує. ООН, Світовий банк та пара маленьких громадських організацій вже десятки разів закликали уряди України нарешті почати реалізовувати реформи у цій галузі, але усім керівникам урядів в усі часи було плювати на цю тему. Увага суспільства і урядовців до теми безпеки доріг мала сплески під час "фокусуючих подій", таких як 45 загиблих в автобусі під Марганцем у 2011 році та 14 трупів в автобусі на Чернігівщині наступного року, але чомусь зосереджувалась на пошуку "цапа-відбувайла". Скоро минає рік від приходу проєвропейського і англомовного уряду "реформаторів-камікадзе", які мали би якраз робити такі проєвропейські реформи. Але ми маємо лише заяви і піар-події прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, а реформ немає. Відсутність реформ – це і є третя, найглибша причина, чому загинув Скрябін.

Мудрі книжки пишуть, що з будь-якої поразки чи трагедії треба вміти винести урок. Які уроки можна винести зі смерті Скрябіна на сірій роздовбаній дорозі під Кривим Рогом?

Урок для усіх водіїв, особливо представників описаної вище субкультури: кидайте гратися в російську рулетку. Якщо це сталося навіть з НИМ, то це точно станеться з вами. Питання лише – коли. Єдиний спосіб, щоб з вами такого не сталося, – перестати так їздити. Щоб не спізнюватись – виїжджайте на півгодини раніше. Або користуйтесь залізницею.

Урок для уряду: робіть реформи нарешті! Дороги мають стати якісними і безпечними. Кількість смертей на автотрасах і вулицях цілком можна скоротити на 30-50% протягом декількох років, а ставити ціль треба, як у Швеції, – скоротити дорожню смертність до нуля. Світовий Банк та ЄС готові допомагати це зробити, конкретні методи і способи викладені на тисячах сторінок гайдлайнів і наукових досліджень, а в Європі є сотні експертів, які готові допомогти, і гроші на це також знайдуться.

Урок для друзів і фанатів Скрябіна. Вірніше, не урок – бо я не маю права їх повчати – а скромна ідея для розгляду. Якщо ви любили Кузьму і любите пам'ять про нього, то зробіть щось, щоб його смерть набула хоч якогось сенсу. Наприклад, зорганізуйтеся і створіть якусь ініціативу або Фонд за Якісні і Безпечні Дороги. Скиньтесь по мільйону гривень (це дешевше, ніж коштують ваші автомобілі), покладіть їх в endowment, сформуйте наглядову раду, найміть маленьку команду крутих людей. І нехай ця команда щосили бореться з субкультурою безвідповідального водіння, створює і розміщує круту соціальну рекламу, витискає з уряду такі необхідні дорожні реформи. Щоб водії стали розумними і свідомими, а дороги – якісними і безпечними. І назвати цей фонд можна іменем Андрія Кузьменка.

Це буде гідне вшанування пам'яті Андрія, якого ми втратили так раптово і так безглуздо.