Переваги та недоліки Івано-Франківська очима столичної журналістки (ФОТО)

Перекладачка, журналістка і мандрівниця Ірина Малішевська впродовж місяця закохувалася у Франківськ і розчаровувалася в ньому. Своїми враженнями вона поділилася з журналом "UFRA".

Плюси 

Атмосфера інтернаціональності

Мури палацу Потоцьких, фото Людмили Дяченко

Таку кількість іноземців я бачила хіба що в Парижі та Барселоні і точно - в жодному іншому українському місті. Тут навчаються студенти з Індії, Африки, Туреччини, Близького Сходу, Китаю, В’єтнаму. Багато хто з них перевівся з вишів східної України. Місту ще потрібно прийняти їх, а їм – навчитися інтегруватися. Наразі вони спілкуються переважно закритими компаніями. Посміхаюся, почувши, як у маршрутці іноземні студенти англійською обговорюють, чи має мистецтво виконувати повчальну функцію.

Вічевий Майдан, фото Людмили Дяченко

Компактність географії та стосунків

Франківськ має людяні масштаби. Тут легко ходити пішки. Окрім пішохідних стометрівки і Шевченка, є багато малих затишних вулиць і підворіть. Неможливо йти містом і щось пропустити, все – на відстані кроку. У Києві на будь-яку подію треба їхати спеціально, хіба що живеш або працюєш у центрі. А тут достатньо просто зробити крок з дому на вулицю. Смішно, як усі роблять великі очі, коли чують «мешкаю на Пасічній». Пасічна – ніби місцева Троєщина, але звідти півгодини пішки до центру. Будинки приватного сектору – поруч із багатоповерхівками (у яких, на щастя, не так уже й багато поверхів). Річки, озера й мости теж створюють затишок. 

У трьох словах: Франківськ – безпечний, затишний і красивий. Кажуть, він визнаний найкомфортнішим місцем України, – залюбки вірю. Тут швидко обростаєш знайомствами, через тиждень у місті починаєш помічати на вулиці знайомі обличчя. Франківці справді люблять своє місто. Десь зустріла напис "СтанісLOVE" – такий він і є.

Графіті біля входу в Бастіон, фото Ірини Малішевської

Жваве культурне життя

Є відчуття, що у Франківську постійно щось відбувається: мистецькі фестивалі, презентації, арт-резиденції. Та завдяки компактним розмірам міста тут не буває ступору, коли не можеш обрати, куди бігти. Якщо у місті одночасно відбувається кілька цікавих подій, можна встигнути скрізь: культурні локації розміщені поряд. Вийшли з книгарні «Є» – зайшли у «Станцію», звідти – на концерт у «Старий пес» чи на публічну лекцію в "Urban Space 100". 

Вуличний квартет грає "Radiohead" на вул. Незалежності, фото Ірини Малішевської

Доступні ресторани

Страви в кафе коштують від 10 грн, у ресторанах можна наїстися від пуза за 50 грн. Банош, деруни, ріп’яники, галицька та європейська кухня, автентичні ресторани, легендарні кав’ярні, пивниці – все на місці.

Горрри!

Гори – в двох годинах їзди, тож повітря у Франківську відчутно краще за київське. Звісно, через менший  дорожній рух, але й завдяки лісистій місцевості. Мальовничі Карпати радо вітають усіх: туристів із наплічниками, лижників, родини, що приїздять відпочити в схованих у лісах пансіонатах, шанувальників етніки, що полюють на старовинні сорочки на місцевих базарах. Та й банош найкраще смакує у гірській колибі.

Село Космач, фото Ірини Малішевської

Мінуси

Справжнє знайомство з містом починається, коли звертаєш у бічні вулиці зі сміттєвими баками, брудними базарами, міськими туалетами та пиріжковими, де, кажуть, живуть щури. Місто мені дуже полюбилося, я навіть винайшла фейсбук-жанр «ода Франківську». Проте можу так само писати пасквілі на тему роздовбаних тротуарів Галицької.

Розбиті дороги

Дороги, від яких страждають водії – то півбіди. Розбиті тротуари з ямами чи присипані щебенем – неповага до пішоходів. Та місцеві знайомі кажуть, що наразі дорожнє покриття значно покращилося порівняно з попередніми роками: роки три тому на розі парку Піонерів і вулиці Галицької тролейбус перевернувся через ями і неприбраний сніг.

Місту далеко до філософії безбар’єрності: зустрічаю пішохідні переходи в незручних місцях, не кажучи про дороги, необладнані для людей на візках.

Тротуар на вулиці Галицькій, фото Ірини Малішевської

Транспортна система

Попри компактність, місто завантажене. Корки і "тягучки" трапляються незалежно від години пік, пішоходи деколи швидші за транспорт. Маршрутки і державний транспорт ходять лише до 22.00 – 22.30. Треба підлаштовуватися під цей розклад, пізніше можна пересуватися тільки пішки чи на таксі (Київ теж страждає від браку нічного транспорту, але ж маршрутки там ходять до 23 години, а метро – до півночі).

Сюди ж додам хаотичне паркування, яке не відомо чи регулюється.

Корки на вул. Новгородській, фото Ірини Малішевської

Невпорядкована реклама

Вулиці й будинки захаращені рекламою. Я думала, це київська фішка, та ні – Івано-Франківськ дає гідний приклад візуального несмаку. Для умільців вуличної реклами у пеклі приготований спеціальний куточок.

Рекламне божевілля на вул. Січових Стрільців, фото Людмили Дяченко

Забудова

Забудовники влаштовують свавілля зокрема і в історичних кварталах. Благо, про це говорять вголос і протестують. Зараз ведуться дискусії проти забудови біля історичних мурів Бастіону.

Готель та ресторан «Легенда» поряд із площею Ринок, фото Ірини Малішевської

Маленькі магазини

…з протухлим товаром на кшталт сиру з зеленою пліснявою (не тою, що на рокфорі), бідним вибором і завищеними цінами. Сподіваюся, в майбутньому у Франківську розвиватимуть мережі фермерських продуктів, адже поряд Косів зі знаменитими на всю Україну сирами, і численні містечка і села, що виробляють натуральні продукти. 

Сирний коник із Косова, фото Ірини Малішевської