353-річчя Івано-Франківська або Історія Станіславської фортеці (ВІДЕО + ФОТО)

Сьогодні Івано-Франківську виповнилося 353 роки. Місто Івано-Франківськ (колишній Станіславів) було засноване в 1662 році Андрієм Потоцьким, представником давнього галицького шляхетського роду, на місці стародавнього українського села Заболоття.

Сайт 0342.ua пропонує вам помандрувати історією Станіславова та відчути стародавній дух міста.

Головні будівлі Станіславова

Місто-фортецю було споруджено в короткий термін (5 місяців) за проектом Франсуа Корассіні з Авіньйону (Франція) у формі правильного шестикутника з додатковими бастіонами, редутами і фортом. На вістрях шестикутника розташувались бастіони – зовнішні п’ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати флангуючий мушкетний обстріл вздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал завширшки 20 – 30 метрів, зміцнений ззовні дубовими колодами. Вже після 15 років заснування Станіславівська фортеця була настільки сильною, що змогла зупинити у 1672 році величезну турецьку армію, витримавши тривалу облогу.

Роботи над зміцненням Станіславівської фортеці продовжувались до середини XVIII ст. В 1679-1682 роках інженер Кароль Бенуа удосконалив фортецю у напрямі новозбудованого замку – палацу Потоцького. Близько 1680 року твердиня набирає поздовжнього плану.

"Серед усіх прикарпатських міст найбільшим і найкрасивішим є Станіславів… Його фортифікації вражають своєю довершеністю", - пише французький мандрівник Франсуа де Леран у 1687 році.

В 1734 – 1750 роках частокіл був замінений на камінь і цеглу, а арсенал повністю перебудований. Мури стали цегляними, а брами – кам’яними. Всього налічувалося сім великих і малих фортечних бастіонів. Висота фортечних мурів сягала 10 метрів. Фортецю оперізували земляні вали, за ними тяглися рови, що заповнювалися водою з Бистриць і в місто можна було потрапити тільки через перекидні мости, які опускалися за допомогою ручних коловоротів – відкривалася міська брама. З півдня доступ до фортеці перекривався Чорним лісом та смугою суцільних боліт.

Серед усіх прикарпатських міст найбільшим і найкрасивішим є Станіславів… Його фортифікації вражають своєю довершеністю

За давньоєвропейськими канонами містобудування в містах, що мали магдебурзьке право, головною площею була площа Ринок зі спорудженою на ній Ратушею, яка була не тільки органом самоврядування і окрасою міста, але й сторожовою вежею, найвищим пунктом міста-фортеці, з якої велися постійні спостереження чи не наближається до міста ворог та чи не спалахнула десь пожежа. У самій ратуші знаходився магістрат, суд та крамниці. Перше приміщення ратуші було дерев’яним.

У 1699 році було завершено будівництво мурованої ратуші. Кожна сторона Ринку була щільно забудована будинками, що як правило, не могли бути вищими двох, а пізніше трьох поверхів і не ширшими трьох – чотирьох вікон. Це – вимога традиції містобудування за магдебурзьким правом і було продиктовано міркуваннями безпеки. Загальна площа тогочасного Ринку становила 9667 кв.м. На ній могло розміститися майже 34 тис. осіб з розрахунку 4 людини на 1 кв.м.

Населення Станіславова

Місто було багатонаціональним. В ньому проживали українці, вірмени, євреї, поляки, австрійці, відсоткове співвідношення яких у різний історичний період мінялося. На початку ХУІІІ ст. найбільше було українців.

За часів Австрії

Після приєднання Галичини до Австрійської монархії у 1772 році Станіславівська фортеця втратила своє оборонне значення. Імператорським указом від 1804 року знесено мури, засипано фортечні рови, вали розбирали до 1870 року По засипаних ровах прокладені вулиці, з каменю і цегли мурів викладено 4 площі, 24 вулиці та побудовано житлові будинки.

У першій половині XIX ст. в місті, як і раніше, відбувалися три річні ярмарки. Виділилася багата купецька верхівка з досить помітним капіталом, яка мешкала та розбудовувалась в кращих кварталах міста.

Будівництво ще більше активізувалося з 1816 року, коли спостерігається пожвавлення торгівлі і мануфактурного виробництва. Наказано було зводити будинки з каменю і цегли, а старі будівлі з дерева розбирати, всі дороги і вулиці встелялися бруківкою.

Бурхливі революційні події змусили імператора Фердинанда 17 квітня 1848-го підписати патент (указ) “про скасування в Галичині з 15 травня 1848 року всіх панщинних робіт і підданських данин” за винагороду поміщикам в майбутньому за рахунок держави.

В першому десятиріччі після цього у Станіславові працювало три промислових підприємства. Біля залізничного вокзалу (вул. Залізнична, 22) працює нині локомотиворемонтний завод – одне з найстаріших підприємств міста. Регулярний рух поїздів на лінії Львів – Чернівці почався з 1 вересня 1866 року. На цій лінії працювало 67 паротягів, 190 пасажирських, 115 вантажних і поштових вагонів.

У вересні 18660-го введено в дію головні майстерні, які входили в число п’яти найбільших промислових підприємств тодішньої Східної Галичини. В місті також було багато готелів, ресторанів, кав’ярень. Відкривалися філії віденських і львівських банків, збільшились операції в міській ощадній касі (рік заснування - 1860 р.)

У другій половині XIX – на початку XX ст. значні зміни відбувалися в розбудові міста. На місці старих будинків з’явилися нові, переважно триповерхові кам’яниці. У 1880 році їх налічувалося 1350, близько 500 з них знаходилися в центрі міста.

Центром міста залишалася площа біля ратуші, звідки розходилися основні вулиці, які поєднувалися з меншими. Всього було 45 вулиць та 10 площ і скверів. Головні вулиці мали тротуари і були забруковані. В 1876 році в місті з’явилося вуличне світло, спочатку вокзал, а потім й центральні вулиці частково освітлювалися газовими ліхтарями.

Центром міста залишалася площа біля ратуші, звідки розходилися основні вулиці, які поєднувалися з меншими. Всього було 45 вулиць та 10 площ і скверів

Відкриття залізничного руху стало для Станіславова не лише чинником престижу, а й господарського піднесення та розвитку туризму. Почалися масові мандрівки на Покуття і Чорногору. Туристи, етнографи, лінгвісти почали відвідувати Гуцульщину – Ворохту, Яремче, Микуличин, Жаб’є та інші села і містечка. Українці Станіславова заснували своє туристичне Товариство “Чорногора”.

З другої половини XIX ст. галицькі українці значно активізували свої національні інституції. Починаючи з 70-х років, у Станіславові, за прикладом Львова, що був центром галицько-українського відродження, виникають осередки різних українських товариств. Національними осередками були: “Просвіта”, “Пласт”, “Соколи”, “Руська бесіда”, філія Українського Педагогічного Товариства, “Учительська Громада”, “Товариство Руських жінок”, “Товариство ремісників” та інші.

Пропонуємо вам візуалізувати історію закладання міста, переглянувши документальне відео: