Двадцять років отець Володимир служив священником у невеликому прикарпатському селі. Його дні минали у молитвах, турботі про парафіян і простому спілкуванні з людьми. Але коли почалася повномасштабна війна, він відчув - його місце там, де найважче.
Перший візит до військових ще у 2019 році став для нього переломним. Тоді він зрозумів, що хоче бути поруч із тими, хто щодня дивиться у вічі небезпеці, - з тими, хто потребує не лише зброї, а й віри. Так отець Володимир став капеланом, пише з посиланням на "Галку" 0342.ua
“Хлопці виснажені, по кілька тижнів у бліндажах. Один із них, ледве стоячи на ногах, посміхнувся і сказав: “Ще постоїмо”. В їхніх очах - іскорка надії. Це справжні титани, яких тримає Божа любов і сила духу”, - згадує капелан.
Його головна місія = слухати. Не судити, не повчати, а просто бути поруч
“Коли воїн довіряється, він просто хоче виговоритися. Я сиджу поруч - іноді мовчу, іноді молюся. Бо іноді достатньо лише одного щирого слова чи мовчазної присутності, щоб повернути людині сили жити далі”, - каже він.