30-річний військовий з Бразилії Енріке Пріліп Перейра обрав службу свідомо. Ще до того, як опинитися в Україні, чоловік уже мав певний бойовий досвід, здобутий у Французькому іноземному легіоні - елітному військовому з’єднанні, в якому служать здебільшого іноземці.
Крім того, під час служби в деяких африканських країнах молодому офіцеру доводилося виконувати не тільки миротворчі завдання.
Історію військового, який знайшов кохання в Україні, розповіли на Facebook-сторінці Державної міграційної служби.
Наприкінці 2023 року громадянин Бразилії, перебуваючи у відпустці, вирішив поїхати у доволі незвичну подорож. Чоловік і сам до кінця не може пояснити, чому обрав для поїздки країну, де триває війна. Але ця поїздка повністю змінила його погляди на життя і подальшу долю.
У Тернополі бразилець випадково почув розмову групи військових. Серед слів він упіймав знайомі фрази португальською мовою. Виявилося, що один із українських захисників - його співвітчизник.
Вони познайомилися, поспілкувалися, і ця розмова справила на Кевіна велике враження. Згодом він владнав свої справи у Франції та вирішив приєднатися до іноземних добровольців Інтернаціонального легіону оборони України.
Попереду у кулеметника і сапера були майже два десятки місяців виконання найскладніших бойових завдань на "нулі у Донецькій області. Кевін каже, що проти ворога воював пліч-о-пліч із найкращими хлопцями української землі та добровольцями з усього світу. Тут, в Україні, їх об’єднує не походження, а спільна рішучість.
Натомість романтику героїзму, самовпевненість – це те, що досвідчений військовий радить відкинути як небезпечну ілюзію: "Не приїжджайте, щоб стати героєм. Приїжджайте з правильними намірами, щоб зробити свою справу. І робити те, у що ви щиро вірите".
Щодалі довше був в Україні, тим міцнішим ставало переконання у правильності вибору. На сьогодні ветеран війни добре спілкується українською мовою. Чоловік нерозлучний з планшетним комп’ютером не лише для того, щоб мати цифрового перекладача, але й щоб стежити за новинами і подіями, пізнавати країну, яку захищає. Власне він робить це постійно: читає та слухає нариси з історичного минулого України. Каже, що ця війна є жахливим продовженням російського несприйняття суверенітету України.
Іноземець вражений народними звичаями в нашій країні, а особливо шанобливим ставленням українців до культурних і релігійних традицій. Про це він не втомлюється розповідати, коли телефонує на свою батьківщину до матері і двох сестер.
Зрештою, судячи з розповіді Кевіна про його українську історію, можна підсумувати, що Україна давно перестала бути для нього суто територією перебування і абстракцією – вона стала родиною, домівкою і тим, за що болить. Болить фізично, бо під час виконання бойового завдання отримав складне поранення ноги від вибуху ворожого дрону. Пройшов лікування у двох військових шпиталях, а реабілітаційний період – в Івано-Франківську.
Психологічний біль нестерпніший від фізичного, бо у бою на Донбасі загинув його побратим, теж бразилець. Натомість був і час, коли Кевін цілодобово не відходив від лікарняного ліжка у військовому госпіталі в Києві, де після двох надскладних хірургічних операцій перебуває на лікуванні інший захисник України з Бразилії.
Поряд з моральним вибором проявилася й особистіша причина. Військовий закохався в дівчину-українку з Івано-Франківська і вони одружилися.
Щасливе інтернаціональне подружжя сьогодні виховує 9-місячну донечку. До слова, саме у зв’язку з нею відбулося наше перше знайомство з Кевіном, коли біля приміщення Західного міжрегіонального управління ДМС з дитячим візочком привернув увагу молодий чоловік у камуфляжі ЗСУ.
Як виявилося, у той день громадянин Федеративної Республіки Бразилії Кевін Енріке Пріліп Перейра разом з дружиною завітав до міграційної служби, щоб оформити посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Говорити про майбутнє у час війни такого масштабу видається майже недоречним. Кевін з дружиною Мар’яною мріють про те ж саме, що й десятки мільйонів українців – жити в Україні без війни. Чоловік каже, що не полишає думки про новий контракт з українським військом, щойно це дозволить стан здоров’я.