Про життя жильців "Будинку нічного перебування"

У Будинку нічного перебування безхатьки відчувають себе потрібними і непокинутими. Василь ще від появи на світ зазнав від життя усіх негараздів. Він походить із закарпатських циганів. Мати його підкинула у пологовий будинок, потім хлопець виховувався у школі-інтернаті. Таке життя не передбачало для нього нічого доброго, адже після закінчення інтернату він став людиною вулиці.

Тепер Василь вже три роки мешкає у Будинку нічного перебування. А до цього тричі побував за гратами. При чому два рази Василь просто брав на себе вину за злочини, котрих не чинив. Він зізнається, що робив це виключно з метою мати хоч якийсь дах над головою, бо йому набридло жити на вулиці. У розмові із соціальними працівниками чоловік також зізнався, що його тримали у рабстві цигани у Сумській області. Таких поневірянь для Василя було забагато, тому й звернувся до Будинку нічного перебування, куди приходить, як до рідної домівки. Тут йому підшукали роботу. Зараз Василь працює  на ПАТ «Івано-Франківськцемент».

Протягом останнього тижня до Будинку нічного перебування за допомогою звернулося чотири особи. Тут вони знайшли прихисток від холоду, змогли привести себе до ладу.

«Робота в нас є постійно, але посилено ми працюємо тоді, коли надворі холодні ночі. Наше основне завдання – зменшити кількість осіб, які ночують на вулиці, – розповідає директор Будинку нічного перебування Іван Боберський. – Ми надаємо низку соціальних послуг, щоби наші клієнти нормально себе почували».

Цей заклад функціонує в Івано-Франківську вже майже вісім років. Проте проблем безхатьків він вирішити самотужки не в змозі. Як запевняє директор Будинку нічного перебування Іван Боберський, для подолання такого соціального явища бодай у межах нашого міста недостатньо ентузіазму та однієї соціальної структури.

У гонитві за квадратними метрами та достойним життям часто діти стають запеклими ворогами своїх батьків, виганяють тих на вулицю і викидають їх із свого серця

«Якби до цього питання взялися разом усі структури – і міліція, і лікарні, – тоді у місті не було б безхатьків», – наголошує пан Іван.

Зараз постійно у Будинку нічного перебування ночує 15-16 осіб. Переважно це чоловіки. Вдень їх можна побачити в місті. Але значна частина клієнтів цього закладу не жебракує на вулиці, а намагається бути чимось корисною суспільству – спільно із Центром зайнятості для них підшуковують посильну роботу.

Центр обліку бездомних людей функціонує як структурний підрозділ Будинку нічного перебування. Вдень тут реєструють бездомних людей. Але ні в якому разі ніхто нікого навіть не думає називати образливим словом «бомж», котре у суспільстві викликає відразу.

Для того, аби стати повноправним мешканцем цього закладу, знедоленим достатньо написати заяву. Вони потрапляють до списку безпритульних осіб. До речі, станом на середину листопада в Івано-Франківську офіційно було зареєстровано 60 таких осіб. В Будинку нічного перебування нас запевнили, що кількість таких людей у місті постійно зростає. Як це не прикро, але у багатьох  клієнтів закладу є діти, житло. От тільки там їм не раді.

Найбільше вражає людська байдужість навіть до найрідніших людей. У гонитві за квадратними метрами та достойним життям часто діти стають запеклими ворогами своїх батьків, виганяють тих на вулицю і викидають їх із свого серця. Так сталося з однією клієнткою закладу. Жінка є власницею напівособняка у місті. Її дочка є власницею другої половини будинку, але виганяє маму і каже, що та любить випити і краде з дому речі. З безвиході жінка звернулася до Будинку нічного перебування. Але працівники цієї структури не мають повноважень повернути її додому. Натомість донька навіть і чути не хоче про повернення матері і навідріз відмовляється від неї.

«Ми написали заяву і подали звернення у міліцію, зараз чекаємо на відповідь. Результату немає. Будемо звертатися за безкоштовною юридичною допомогою», – каже Іван Боберський.

На жаль, як переконують працівники Будинку нічного перебування, вони стикнулися із проблемою, коли протягом останніх декількох місяців таке явище стає дедалі масовішим. Боротьба за квадратні метри викидає людей на вулицю.

Ночівля, санпропускник, душова кімната, прання одягу, гуманітарна допомога, обід у їдальні благодійного фонду «Карітас». Це лише мінімум тих послуг, котрими користуються клієнти цього соціального закладу. У їхньому розпорядженні телевізор, невелика бібліотека, а також медичний кабінет та їдальня. Працівникам закладу доводиться брати на себе представництво інтересів у різних структурах – виготовлення документів, паспортів, кодів, встановлення групи інвалідності, влаштування на лікування, супровід у всіх установах.

Двічі на тиждень на вулицях міста можна зустріти  так званий соціальний патруль. Працівники Будинку нічного перебування разом із патрульними  проходять за спеціально розробленими маршрутами, виявляють таких людей і намагаються їх запросити на нічліг у Будинок нічного перебування. На жаль, не завжди ті бездомні мають бажання сюди приходити, бо вони надають перевагу алкоголю.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Будинок нічного перебування готовий приютити івано-франківських безхатченків, але ... тверезих

«Як правило, ми намагаємося їх якось зайняти. Хоча не всі хочуть працювати. Якось викручуються. Є такі, що отримують пенсію і намагаються самотужки виживати. За законом, такі люди мали би перебувати у будинках-інтернатах», – продовжує Іван Боберський і зауважує, що дуже багато людей вдалося влаштувати у геріатричний пансіонат.

Від такого нещастя не застрахований ніхто

Свого часу біля міської ратуші сидів чоловік на прізвище Мовчан із милицями та обрізаними ногами. Люди писали скарги, чому влада міста нічого не робить. Зрештою, він став одним із клієнтів Будинку нічного перебування. Чоловік зареєстрований за адресою, де живе його дочка. Вона відмовляється дати копію будинкової книжки, аби виготовити документи. Мовляв, батько її заживо хоронив, то вона тепер таким чином відмовилася від нього. У Будинку нічного перебування домоглися того, що Мовчанові призначили другу пожиттєву групу інвалідності.

Про те, що від такого нещастя не застрахований ніхто, говорить і історія колишнього відомого забудовника. Життя його склалося так, що він помер у цьому закладі. Чоловік потрапив у передінсультному стані у лікарню без документів. Зрештою, працівникам Будинку нічного перебування вдалося віднайти його першу дружину і єдину дочку. Дочка у сльозах кинулася допомагати, відновлювати документи. Але було вже надто пізно.

Іван Боберський, розповідаючи історії теперішніх і колишніх клієнтів закладу, переконує, що піднятися і повернутися до нормального життя реально. І знає декількох таких чоловіків, котрі змогли впоратися із своїми бідами. Один працює завгоспом у шкірвендиспансері, там і живе у спеціально виділеній кімнатці. Інший колишній спортсмен, майстер східних єдиноборств зараз проживає у Коломийському районі, займається сільським господарством.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Без даху над головою: короткі історії франківських безхатченків (ВІДЕО) 

Керівник цього соціального закладу каже, що, крім утримання закладу із міського бюджету, постійно відгукуються ще й небайдужі люди. Саме завдяки підтримці благодійників нещодавно на вулицях Івано-Франківська вдалося провести благодійний обід для безхатьків. Допомозі благодійників тут тільки раді, відмовляються лише від допомоги політичних партій, бо вважають неетично піаритись на чужій біді.

З настанням холодної пори року безхатьки вирушають у пошуках порятунку від холоду. Вони поселяються там, де зазвичай тепліше, – у підвали, колодязі тепломереж. Значна кількість із безвиході вдається до алкоголю. Нещодавно на сміттєвих контейнерах міста, у місцях скупчення безхатьків появилися інформаційні листки про Центр обліку безхатьків та Будинок нічного перебування.

Іван Боберський запевняє, що у кожного їхнього відвідувача своя особлива історія.

«Із таких життєвих історій можна книжку писати», – зауважує пан Іван.

Про них відгукуються, як про колег, котрі випадково стали жертвами злого фатуму. Це не зовсім втрачені люди, їх можна направити до нормального життя. Найважче, як запевняють соціальні працівники, зробити так, щоб безхатьки самі захотіли вийти із критичної життєвої ситуації.