Історія про те, як священник довів старенького дідуся до «собачого» життя, продовжилася у суді (ФОТО, ВІДЕО)

Часто правда буває надто гіркою і багато з нас не можуть, а то й не хочуть, її прийняти... Раніше ми розповідали вам історію про дідуся, життя якого в певній мірі опинилось в руках священика. Після того, як публікація, як то кажуть, пішла між люди, до громадської організації “Контроль” надходило багато різних коментарів: дехто співчував і шкодував пана Свища, дехто (зокрема, кілька парафіян) – захищали священика.

На початок хочу попросити зрозуміти одне: ми не аналізуємо і не критикуємо роботу пана Петрів І., як священика, жодного разу не відвідували Богослужіння, які він відправляє чи ще щось в цьому роді, ми написали про ситуацію, про вчинок, який зробила людина і без різниці – священик це, вчитель чи лікар, - пише Контроль.

Розривання договору довічного утримування по свої природі є досить складним процесом, в першу чергу тому, що є багато людей, які підписують ці договори, за ними доглядають, на перших порах все добре, а потім у людини змінюється, для прикладу, настрій і вона хоче його розірвати. Та ми натрапили на зовсім нетиповий випадок, і він не з категорії вищезазначених.

Нещодавно, 5 листопада, активістам ГО “Контроль” вдалось потрапити на судове засідання по цій справі. Ділимось з Вами.

Невеличке містечко Болехів, один із завершальних етапів суду – судові дебати. Щодо прохання захисників позивача Свищ О.І., запросити для пояснень самого пана Олега у залу суду, головуючий суддя п. Сметанюк не проти, але сторона відповідача, п. Івана Миколайовича – проти. Чому? Мотивують це ось чим: “чому дідуся не запрошували на попередні судові засідання?”Яка різниця? Погодьтесь, що жодної!

2.2

Олег Іванович таки з’явився. На запитання судді, чому він звернувся до суду з позовною заявою про розірвання договору довічного утримування відповідає коротко і зрозуміло: “Я був з Іваном, а він за мнов погано дивився, лиш раз на три дні приніс трьохлітрову бутлю зупи”.

Зі слів пана Свища, даний договір укладала його покійна дружина, він, навіть, не знає конкретно коли цей договір укладався і не був присутнім при його укладанні.

У місті Болехові, по вулиці Харківській, 38, Олег Іванович проживає близько 40 років, від 1973 р. – із моменту одруження з Пуківською Г. П. Цей факт для дідуся напевно є одним із найболючіших – що проживши там стільки років, віддаючи будинку й газдівству свої сили і працю, тепер він має відчувати себе “пастухом, наймитом”, бо все вже приватизовано священиком. За що таке?

Пана Свища ознайомили із заявою, яку він нібито підписав, де мова йде про те, що будинок є особистою приватною власністю Пуківської Галини (дружини) і сам Олег Іванович не має до не неї, а пізніше до Петрів І. жодних претензій. Пан Олег зазначив, що нічого  такого не підписував і на заяві не його підпис!

“У зв’язку з тим, що ви ставите під сумнів підпис у заяві, суд роз’яснює вам ваше право на подання клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, всі витрати будуть покладені на вас” – довів до відома дідуся суддя.

1.1

Далі у дідуся поцікавились, чи були у Галини Павлівни (дружини) претензії до Петрів І. щодо утримування. Дідусь відповів все, що міг: “Не знаю”. Як можна зараз дізнатись точно чи були у жінки претензії, якщо вона померла ще у 2013 році?!

“З 2014 року, після смерті вашої дружини, як зачасто здійснював утримування Іван Петрів?” – запитує у Свища суддя Сметанюк. Пропонує обрати період з понеділка по п’ятницю і визначити частоту утримування.

“У вівторок приносив і в суботу” – відповідає Олег Іванович.

Тобто, двічі на тиждень священик приносив дідусеві їжу, хоча за умовами договору повинен був це робити тричі щодня. Не говорячи вже про перевірку раціону лікарем, яка також мала б бути згідно умов договору. Сам Петрів І. М. дідусевим словам не заперечував.

Далі, як свідчить Свищ Олег Іванович, роботи по утримуванню будинку та подвір’я Петрів Іваном не здійснювались.

До всього “букету”, у липні цього року, Петрів почав висловлюватись, що він проти того, щоб дідуся відвідувала його родина (“сестра, хресна”). І як розповідає Свищ, казав, щоб сестра не привозила ніяку їжу, що він забороняє.

У будинок дідуся не допускають – на дверях колодка. У вересні він приїхав, бо хотів назбирати собі яблук, проте не застав їх вже там.

Закон України 32 стаття про камери спостереження

Свищ Олег підтверджує, що подати в суд – це була його ініціатива. Йому боляче, що пропрацював біля того будинку чимало років свого життя, а тепер, на старості літ, став ніким. Про умови договору він дізнався нещодавно, коли почав звертатись за допомогою, а до того часу йому нічого не розповідали.

Сторона відповідача наголошує на тому, що дія даного договору довічного утримування закінчилась після смерті Пуківської Г. П., як безпосереднього відчужувача, що укладав договір з набувачем (Петрів І. М.), проте у договорі чітко прописано, що “НАБУВАЧ зобов’язується забезпечувати ВІДЧУЖУВАЧА та її чоловіка СВИЩА ОЛЕГА ІВАНОВИЧА утриманням довічно, а у разі втрати здоров’я також довічно доглядом”. І отримання набувачем у власність майна, згідно договору, неможливе без виконання вказаних умов. Якось не зовсім так на практиці виходить…

Дідусь і священник. Або кому довірити своє життя. Історія Друга. Суд (фото) - фото 4

Судове засідання тривало більше двох годин, після численних запитань, пояснень та промов головуючий суддя Сметанюк оголосив ухвалене рішення. Отже, суд вирішив у задоволенні позову Свищ О. І. до Петрів І. М. про розірвання договору довічного утримування відмовити.

Ми не робимо жодних висновків, Ви можете зробити їх самі, які вважатимете за потрібне….

ЧАСТИНА ПЕРША: Священник-перевертень. Або як людина в рясі довела старенького дідуся до «собачого» життя (ФОТО)