А Івано-Франківщина могла би бути українською Естонією

Якщо ви гадаєте, що хтось з чиновників у Києві, прокинувшись вранці, починає думати, як розв’язувати  проблеми людей на івано-Франківщині, то глибоко помиляєтеся, — виголосив якось на одній з колегій облдержадміністрації її екс-голова Михайло Вишиванюк.  

З огляду на те, що Вишиванюк двічі — впродовж 1997—2005 років та з квітня 2010-го по 7 листопада 2013 року — очолював Івано-Франківську облдержадміністрацію, він, напевно, знав про що говорить. Насмілимося і собі висунути гіпотезу про те, що ні главі уряду Арсенієві Яценюку, ні міністрам та керівництву Верховної Ради, за винятком хіба що окремих народних депутатів від Прикарпаття, й на гадку не спадає розглядати Івано-Франківщину — одну з малих областей України — масштабно і поставити її на одну, так би мовити, дошку, наприклад, з Естонією. Чому з Естонією?

Над прірвою у житі

Естонія, якщо порівнювати наш і їхній потенціали, переважає Івано-Франківщину фактично лише за єдиним ключовим показником — територія цієї Прибалтійської країни орієнтовно в 3,25 раза перевищує площу Прикарпаття. За іншими параметрами попри деякі істотні відмінності Івано-Франківщина й Естонія — майже близнюки. У нашому краї, за останніми даними Головного управління статистики в області, проживає 1 382 766  осіб. В Естонії — 1 313 271. У нас — 14 районів. В Естонії — 15 уїздів. В Естонії — понад 412 тис. пенсіонерів. На Івано-Франківщині їх навіть дещо менше — близько 370 тисяч. Цікаво те, наприклад, що й довжина залізниць у нас приблизно однакова: у них — 1 320 кілометрів колій, у нас — 1,1 тис. км.  А якщо провести ррунтовне дослідження, то, переконані, з’ясували б, що на момент розпаду СРСР ми й естонці володіли приблизно однаковим за потужністю промисловим потенціалом, і коли Україна здобула незалежність й розпочала перехід від планової економіки до ринкової, мали майже рівні умови для старту.

А Івано-Франківщина могла би бути українською Естонією, фото-1

Та коли від описаних на одній половині аркуша паперу можливостей і ресурсів перейдемо до другої, де відображено результати — матеріальні і фінансові, які генерують 1,3 мільйона естонців і така ж за чисельністю населення Івано-Франківщина, то бачимо цілком іншу картину. Відмінності між ними і нами не просто разючі, вони — вбивчі. Ми, перефразовуючи відомого американського письменника Джерома Д. Селінджера, зависли над прірвою у житі — посеред неймовірно родючих українських полів.

За підсумками 2014 року вартість створеного валового внутрішнього продукту (ВВП) Естонії становила 25,9 млрд. дол. США, в тому числі — 12 348,08 дол. на душу населення. А валовий регіональний продукт (ВРП) Івано-Франківщини оцінювався лише в 2,7 млрд. дол. США. Тобто ми виробили майже вдесятеро менше товарів і послуг.

А в розрахунку на одного жителя припадало 1 954,05 дол. ВРП — вшестеро менше, ніж на одного естонця.Зрозуміло, маючи одну з найефективніших економік в Європі, уряд Естонії торік, ще 28 вересня, а не в переддень Нового року, як наші Кабінет Міністрів та парламент, завершив підготовку і затвердив бюджет країни на 2016 рік. За видатками — в розмірі 8,9 млрд євро, в тому числі на оборону країни — 451 млн євро, що, між іншим, майже вчетверо більше за обсяг бюджету івано-Франківської області, який сформований за доведеними Міністерством фінансів України параметрами. Коментуючи особливості бюджету-2016, прем’єр-міністр Естонії Тааві Рийвас зазначив, що він зміцнює безпеку країни, продовжує відповідальне фінансування держави і підвищує достаток людей. Естонський уряд визначив на нинішній рік прості і, додамо, зрозумілі і пересічним громадянам країни цілі. Окрім збільшення на 37,1 млн. євро асигнувань на оборону, що пов’язане з загрозою російської агресії, акцент тут роблять на поліпшенні матеріального становища сімей із дітьми та малозабезпечених, а також на 4 відсотки збільшується фонд заробітної плати вчителів, працівників культури і соціальних працівників, поліцейських (в межах фонду зарплати колективи бюджетних закладів мають право самостійно визначати розміри заробітної плати конкретних працівників. — М. П.). Водночас Естонія скорочує податки на робочу силу. Як декабристи, дуже далекі від народу...

Івано-Франківщина мала б усі шанси стати українською Естонією, якби, як нам видається, українські політики і урядовці, що тепер намагаються провести адмінреформу і децентралізацію за польськими лекалами, ще й дослухалися до міркувань, якими на практиці керуються самі поляки. Торік на початку квітня в Івано-Франківській облдержадміністрації з ініціативи народного депутата України Анатолія Матвієнка відбулося друге засідання координаційної ради проекту «Єврокарпатська ініціатива». Воно, так би мовити, випадало з обойми «прохідних» передусім через те,  що, окрім А. Матвієнка і його колег — парламентарів від Прикарпаття Михайла Довбенка і Юрія Тимошенка, голови ОДА Олега Гончарука і представників місцевої влади, науковців, то керівників підприємств, участь у засіданні взяв і один із найвідоміших польських підприємців — власник фірми «Kulczyk Holding» і міжнародної інвестиційної групи компаній «Kulczyk Investments» Ян Кульчик та його американський партнер ігор Воскобойніков.

Ян Кульчик впродовж свого не аж такого тривалого виступу вважав за потрібне кілька разів наголосити: вирішуючи питання трансформації економіки та соціального розвитку, слід мислити глобально, а діяти локально, через реалізацію проектів, які відчутно вплинуть на підвищення добробуту та поліпшення якості життя громад. Це, до речі, був останній приїзд Яна Кульчика на Прикарпаття і, мабуть, один з останніх публічних виступів найбагатшого поляка — його статки оцінювалися в 3,9 млрд. дол. США і він мав інвестиційні наміри, пов’язані з івано-Франківщиною, зокрема щодо відродження промислового виробництва у Калуші. Та наприкінці липня 2015 року мільярдер помер у Відні в 65 років через ускладнення після операції на серці.

«Це була невеличка операція. Сьогодні він уже мав би вийти з лікарні. Мав кілька призначених зустрічей у Варшаві», — написала тоді «Gazeta Wyborcza».

Свою пораду Ян Кульчик адресував, звісно, представникам влади Прикарпаття і місцевим бізнесменам. Але вона, можливо, навіть більшою мірою справедлива для українських політиків і урядовців, які, як видається, настільки вжилися в образ чільників великої, із 45-мільйонним населенням європейської держави, що стали, як декабристи, — дуже далекими від народу. І вирішуючи начебто життєво важливі питання, скажімо, в кого позичити черговий мільярдний транш, щоб залатати дірки в бюджеті, не вважають за потрібне зупинитися і поставити найперше самим собі прості запитання. Наприклад, чому Естонія — одна з найменших країн Європи — генерує вдесятеро більший валовий внутрішній продукт, ніж ціла низка українських областей — івано-Франківська, Миколаївська, Хмельницька чи Черкаська? Або чому Львівщина і Вінниччина — а це 48,34 тис. кв. км території і понад 4,15 млн. населення — разом виробили у 2014 році товарів і послуг лише на 8,22 млрд. дол. США, тобто більш ніж втроє менше за Естонію? «Мантра» не працює. Відповідей на ці запитання немає.

З Києва, як і за часів нині збіглих екс-президента Віктора Януковича і екс-глави уряду Миколи Азарова, виконавчій владі областей продовжують чи то радити, чи наказувати: «Залучайте інвесторів!». А з обласного рівня ця «мантра» ретранслюється на міський і районний. Хоча численні приклади переконують у тому, що вона майже не працює. Навіть у тих випадках, коли у неї свято вірять.

Наочним підтвердженням цього є історія зусиль вже згадуваного екс-голови івано-Франківської облдержадміністрації М. Вишиванюка, який це гасло намагався активно реалізувати. Ні українсько-канадський бізнес-форум, що проходив на гірськолижному курорті «Буковель» 5-7 вересня 2011 року, ні особисті ділові візити до дуже далекої Австралії та Канади, ні інші, ініційовані ним заходи із залучення іноземних інвесторів, відчутного ефекту Прикарпаттю, на жаль, не принесли. Давно зрозуміло, що слід шукати інші, справді дієві інструменти стимулювання зростання регіональних економік. Але для цього, як підкреслював Я. Кульчик, владі, насамперед уряду, потрібно мислити глобально, однак діяти локально. А значить, найперше знати життя і проблеми пересічних людей.

У цьому зв’язку пригадалася розповідь авторитетного американського експерта з питань управління про одного зі словацьких прем’єр-міністрів. Очоливши уряд, він взяв собі за правило щосуботи сідати за кермо автомобіля, заїжджати в якесь місто або містечко, заходити у звичайну пивну, аби посидіти з співвітчизниками годину-другу за гальбою пива і поспілкуватися. Намагаючись з’ясувати, хто саме із прем’єрів Словаччини — Владімір Меч’яр, Йозеф Моравчик, Мікулаш Дзуринда, якого Президент України Петро Порошенко, до речі, взяв собі у радники, чи нинішній глава уряду Роберт Фіцо, який свого часу вже очолював Кабінет Міністрів, у такий спосіб особисто вивчав життя і настрої простих людей в своїй країні, надибав в українському інтернеті, на жаль, лишень на згадку про те, як Азаров у червні 2012 року у власному ж службовому кабінеті пив пиво з фанами швецької збірної з футболу. і то на їхнє ж запрошення...

Рідко який міністерський птах до області долетитьАле, на жаль, не те що прем’єр, а й міністри, ба навіть високопоставлені міністерські чиновники — рідкісні гості у провінційних українських містах та містечках. За винятком хіба що Київщини, де за 24 роки нашої незалежності, мов гриби після дощу, повиростали маєтки урядовців, багатьох нардепів і прокурорів. Це твердження, власне, не моє, а народного депутата України Олександри Кужель, яке вона виголосила, виступаючи 31 жовтня на X з’їзді Федерації роботодавців України, що проходив у Києві в НСК «Олімпійський».

"Можу сказати, що я не вірю у можливість будь-якої пролонгації цього уряду разом з прем’єром, бо коли запитую міністра економіки Айвараса Абромавичуса, чому він не зустрічається з керівниками промислових підприємств, то у відповідь чую, що він зустрічається з представниками Американської торгової палати та Європейської бізнес-асоціації і йому цього достатньо, — як завжди емоційно і пристрасно розповіла О. Кужель. — А я кличу: «Поїхали в Дрогобич». Я там була. 14 машинобудівних підприємств — і всі стоять. Все місто мертве. А кого це цікавить?"

Втім, не лише уряд загалом і міністерства зокрема не мають ефективної комунікації з регіонами. Її, на жаль, не вважають за потрібне вибудовувати і впливові інституції громадського суспільства зі столичною пропискою. Наочний приклад — виступ ще одного авторитетного гостя X з’їзду Федерації роботодавців України — народного депутата, голови Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України і президента Української аграрної конфедерації Леоніда Козаченка.

"Два тижні тому я був на великому інвестиційному форумі в ірані. Знаєте, що з цієї країни знімають санкції і туди, образно кажучи, ринула вся Європа — французи, німці, поляки, італійці. За тиждень до початку форуму вже неможливо було замовити готель, хоч на вулиці ночуй. Виступав президент ірану. і я виступив на їхньому форумі. До речі, жодного представника від української влади там не було. Отож мені вручили в руки пакет замовлень на 15 млрд. дол. — на поставки гірничо-металургійного обладнання, залізничних вагонів, на будівництво трубопроводів. Не стану всього перелічувати, але це серйозні, абсолютно реальні для нас замовлення, — розповів з трибуни з’їзду Федерації роботодавців Л. Козаченко. — Я повернувся в Україну з цими замовленнями, пішов у Кабінет Міністрів, Нацбанк. А там кажуть: почекай, хто за цими підприємствами стоїть — Іванов, Петров, Сидоров. Ти на них хочеш працювати? «Але нам треба думати про державу», — кажу. Або ще таку відповідь почув: у поляків, німців, французів, мовляв, є гроші, а у наших компаній їх немає. Тож вони й заберуть всі замовлення іранців. «Але ж є фінансовий кліринг, який можна застосувати», — заперечую. А мене тоді наш банкір, до речі, просить розповісти, що це за інструмент такий — фінансовий кліринг. Повторюся: 15 млрд. дол. — це реальне замовлення для країни, яке можна взяти. У нас є можливість підняти економіку і поставити на ноги країну. Довести людям, що можемо це зробити. Проте більш ніж упевнені, якби тепер, аж через три місяці після повернення Л. Козаченка з ірану, підняти вхідну кореспонденцію в Івано-Франківській та інших облдержадміністраціях, то, найімовірніше, з’ясувалося б, що докладної інформації про унікальну можливість для наших виробників отримати іранські замовлення з Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України та з Української аграрної конфедерації туди й не надходило. Не кажучи вже про міські ради та райдержадміністрації. Тому в якомусь сенсі марно було затівати адміністративно-територіальну реформу, не маючи чітких відповідей на те, чому валовий регіональний продукт Івано-Франківщини і більшості інших областей України мізерно малий порівняно з ВВП маленької Естонії, а також не маючи вироблених механізмів стимулювання розвитку економіки регіонів держави. Бо якщо ми тільки те й робимо, що весь час позичаємо по світу на прожиття, а самі не виробляємо і не продаємо товарів та послуг на власному ринку і на зарубіжних, то, за великим рахунком, не аж такою великою є різниця, за який саме транш боротися — на 100 шкіл і 80 лікарень чи лише на 50 і 30. Бо без реанімації виробництва грошей бракуватиме хронічно. і в державній скарбниці, і в гаманцях українців. Більше того, з кожним роком ця петля лише затягуватиметься.На переконання експерта Фонду громадської безпеки Юрія Гаврилечка, ні один уряд України «не працював для того, щоб держава була прибутковою і щоб економіка зростала. Вони займалися забезпеченням «самих себе», крадучи зі збитків».

«Єдина причина, чому так відбувається, — це те, що уряд не вміє працювати на зростання економіки», — підкреслив Ю. Гаврилечко у коментарі інтернет-виданню «ГолосUA».

www.galychyna.if.ua
Івано-Франківськ новини Івано-Франківська Естонія
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати
Коментарі