У старому Станиславові громада боролася з алкоголізмом не тільки заборонами на продаж спиртного, а й громадськими акціями, пропагандою тверезого способу життя і обмеженням реклами алкоголю.
Про антиалкогольний рух у міжвоєнному Станиславові читайте на сайті 0342.ua з посиланням на Галицький кореспондент.
Український антиалкогольний та антинікотиновий рух у Галичині координувало Українське товариство «Відродження» з центральним осередком у Львові. В 1936 році це товариство нараховувало 15000 членів, які об’єдналися у 115 гуртків. Товариство видало 136200 примірників антиалкогольних брошур, преса помістила 950 агітаційних статей. Діяла пересувна антиалкогольна виставка зі 150 експонатів, яку ентузіасти тверезого способу життя провезли у 1937 році по всьому краї. Активно працювала філія Товариства і в Станиславові.
Антиалкогольна пропаганда об’єднувала українських і польських станиславівців. Силами польського міщанства у місті проводилися Тижні пропаганди тверезості, протягом яких у громадських місцях, у костьолах та у приватних будинках читалися лекції про шкоду алкоголю. Антиалкогольні статті друкувалися у міській газеті «Kurjer Stanislawоwski».
Антиалкогольна пропаганда з українського боку мала також і політичний характер, адже мова йшла не тільки про чистоту, тишу і спокій у місті, а й про репутацію українців. Наприклад, коли призовники до війська у жовтні сходилися з навколишніх сіл і напідпитку вешталися вулицями та зчиняли галас, на бешкети новобранців навіть звернула увагу газета «Станиславівські Вісті», у якій від 24 жовтня 1912 року читаємо: «Сей звичай дуже поганий, гідний лише диких народів, повинен раз на все устати [зникнути – Н. Х.]. Не милий він для нас ще тим більше, що наші любі сусіди стараються дуже пильно підглянути слабі сторони наші, а відтак показують їх цілому світові, доказуючи, що ми народ некультурний».
Найбільшими противниками вживання алкогольних напоїв були, звичайно, жінки. Якщо на мешканців міста можна було якось вплинути, то що ж було робити з селянами, які, приїжджаючи на ярмарки чи в кооперативи, обов’язково відвідували шинок! Проте членкині «Союзу українок» знайшли вихід. У 1933 році вони відкрили «чайню», в якій за частуванням селян гарячим напоєм проводили бесіди, і ті уже до шинку не йшли. Згодом таку ж «чайню» відкрили і на ринку.
Цікавим є випадок, коли на Княгинині силами громадськості була закрита корчма Бауха, а на її місці побудований будинок читальні «Просвіти».
Мали міщани гарну, тепер забуту, традицію збиратись «на спільне свячене». Представники однієї професії чи спільного місця проживання, члени професійної або ж громадської організації збиралися разом, наприклад, в Народному домі, приносили з дому смачні страви, які благословляв присутній на святі священик. Часто на таких зібраннях відмовлялися від алкогольних напоїв. На порушення цього звичаю українська громадськість гостро реагувала. Коли українські залізничники на «спільному свяченому» вжили алкоголь, в газеті «Станиславівські вісті» від 20 червня 1937 року одразу ж було зауважено: «Всі наші станиславівські товариства відбувають свої святкування вже без алькоголю, тож і українські залізничники повинні їм під цим оглядом не уступати».
В тогочасних газетах не знайдемо реклами алкогольних напоїв, окрім пива. І це не дивно, адже Станиславів мав свої традиції пивоваріння. Станиславівський пивзавод був побудований ще у 1767 році (вул. Седельмайєрівська, тепер – Новгородська).
Влада у певних випадках обмежувала продаж алкогольних напоїв. Так, обмежувався продаж алкогольних напоїв з 18 години дня, що передував виборам, та на весь день виборів, про що у лютому 1928 року було видане розпорядження Міністерства внутрішніх справ Польщі.
В ніч перед Новим роком та напередодні інших свят не тільки продаж алкоголю, але і час роботи ресторанів та барів були також обмеженими, і власники цих закладів мали отримати дозвіл у міській управі на продовження годин роботи.
Обмеження вживання алкогольних напоїв на свята підтримували також і українські громадські організації міста. Наприклад, стало традицією для українців святкувати спочатку Великдень, а потім інші свята без алкогольних напоїв, а вивільнені гроші пожертвувати на «Рідну школу».
Були, звичайно, в місті заклади, де вживалися алкогольні напої.
Відвідували станиславівці ресторани, яких у місті налічувалося 11: «Брістоль» по вул. Собєського, 17 (тепер – вул. Січових Стрільців), «Haubenstock’a» по вул. Собєського, 22, «Flieg Karol» по вул. 3 Мая, 2 (тепер – вул. Грушевського), «Казино» по вул, Сапєжинській, 12 (тепер-вул. Незалежності), «Варшава» по вул. Липовій, 1 (тепер – Шевченка), «Уніон» по вул. Сапєжинській, 4, «Ziemianska» по вул. Вірменській, 18 (тепер – Мельничука) та ін. Відомо, що у міжвоєнний період у ресторанах був популярним коньяк «Сток». Збереглася навіть реклама цього напою: «Stok» – bardzo udany rok» («Сток» – дуже вдалий рік»). Проте в ресторанах горожани не тільки пригощалися, але й проводили різноманітні зібрання.
ресторан 2
У дешевших закладах, кнайпах, гостилися пивом і горілкою, до яких подавали прості страви: маринований оселедець з цибулею, ковбаса на хлібі, сирки до пива.
З продажу горілки і пива власники закладів сплачували значні податки. Ціни на міцні напої були високі.