На одному із старих івано-франківських цвинтарів є скромна могила у вигляді ледь піднесеної над землею звичайної плити. На ній напис: «Володимир Мелех. 1889 - 1959». Тут спочиває людина, що після другої світової війни була депортована в Україну з батьківської землі – Ярославщини (тепер – Польща), ерудит, інтелектуал, прекрасний музичний теоретик та історик, перший і довголітній голова музично-теоретичної предметної комісії Івано-Франківського музичного училища імені Дениса Січинського…
Про основні події з життя Володимира Мелеха сьогодні можемо дізнатися тільки з його лаконічної автобіографії. Деякі штрихи до його постаті як людини і педагога додають нечисленні згадки колишніх учнів, повідомляє 0342.ua.
Броніслав Володимир Мелех народився 28 січня 1889 р. в м. Манастирі на Ярославщині у сім’ї вчителів. Після народної школи навчався в гімназії (Перемишль), яку закінчив у 1910 році. Цього ж року помер батько Володимира. Маючи початкову музичну освіту, В. Мелех починає давати приватні уроки музики. До 1914 р. він проживав у домі матері, звідки його забрали до австрійської армії. Після закінчення І світової війни Володимир Іванович оселяється в Ярославі, де продовжує приватно навчати музиці. У 1920-і рр. займає державну посаду учителя музики в народній школі і гімназії у м. Пшасниш Варшавського воєводства.
Вищу музичну освіту Володимир здобув у Варшавській державній консерваторії на педагогічному факультеті, де спеціалізувався з теорії музики. В червні 1930 р. успішно склав іспит. Про один із цікавих випадків, що трапився в роки навчання, Володимир Іванович якось із гумором розповів колегам з Івано-Франківського музичного училища у приватній розмові: у Варшаві він жив на квартирі з товаришем у господині-німки. Якось вони обидвоє готувалися до екзамену з гри на скрипці, і одного вечора разом довго і сумлінно грали гами та інший конструктивний матеріал. А до господині якраз прийшли гості. На другий день після такого «концерту» вона сказала своїм квартирантам, що, коли вони почали займатися, її гості позасинали просто за столом, а прокинулися тоді, як запанувала тиша.
В першій половині 1930-х рр. Мелех викладав музику в державній семінарії міста Мобельніца Варшавського воєводства, потім керував хором у середній технічній школі у Бересті Литовському, а в кінці 1930-х рр. вчителював приватно в Гротах Варшавського району. З 1939 р. В. Мелех повертається у Ярослав, працює як керівник шкільних і громадських хорів, від вересня 1942 р. займає посаду вчителя музики в державній українській гімназії і музичній студії.
мелех
Володимир Мелех в центрі
Радянська влада застала Володимира Івановича в Синхві Ярославського району (липень 1944), де він відпочивав разом із ріднею на літніх канікулах, і вже у квітні 1945 р. В. Мелеха та його сім’ю вивезли до України під час сумнозвісної операції «Вісла». Спочатку він з дружиною та донькою Любомирою Мелех–Яросевич (в майбутньому – відомим музикознавцем, доцентом кафедри історії музики Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка, кандидатом мистецтвознавства) опинився в Коломийському районі, в Заболотові, отримавши працю вчителя у середній школі; водночас керував хором у районному будинку культури.
Влітку 1945 р. В. Мелеха переводять до Станіслава на посаду методиста з музичних справ у обласному будинку народної творчості, а з вересня він розпочинає викладати музично-теоретичні предмети та музичну літературу в Станіславському музичному училищі.
Дирекція училища з підозрою поставилася до «переселенця». В одній із характеристик на викладача (без дати) визнається його компетентність як педагога і водночас ставиться під сумнів фаховість його освіти. В документі читаємо наступне: «т. Мелех В. И. родился в 1889 г. в г. Ярославе (Польша), б/п, украинец, окончил Варшавскую консерваторию (образование полностью документами не подтверждено). В 1945 г. как переселенец переехал из Польши в г. Станислав. Стаж работы 25 лет (со слов). За период работы в Музучилище с 1945 г. показал себя, как опытный педагог, но его преподавание далеко от советской школы и не ввязывается с марксистко-ленинской теорией в освещении музыковедческих вопросов».
Щоб довести відповідність своєї освіти посаді, яку займає, Володимир Іванович у 1950 р. виробляє копію посвідчення від Варшавської консерваторії та заручається свідченнями двох також свого часу депортованих викладачів про роботу в Ярославській гімназії (очевидно, йшлося про термін педагогічного стажу для нарахування майбутньої пенсії). Крім того, з метою вироблення «єдино правильних ідеологічних поглядів» В. Мелеха з грудня 1946 року, в числі інших викладачів, зобов’язали ходити на лекторій «Про підвищення ідейного політичного професійного рівня працівників мистецтв м. Станіслава», який відбувався три рази на тиждень.
В травні 1946 р. В. Мелеха призначають головою музично-теоретичної комісії. На цій посаді він працював до виходу на пенсію. Під керівництвом В. Мелеха в училищі були підготовані 4 музично-теоретичні конференції. Брав він участь і у тематичних концертах, які проходили у закладі, на яких виступав із вступним словом. Найбільше запам’яталися його виступи про творчість Ф. Шопена, Ф. Ліста, В. Косенка. Також Володимир Іванович постійно надавав методичну допомогу Станіславській музичній школі.
На лекціях педагог ніколи не користувався попередніми записами, усе пояснював з пам’яті; на уроках музичної літератури розповідав, а викладач училища, піаністка і композитор Галина Диченко ілюструвала твори на фортепіано (фонозаписів, щоб послухати, не було де взяти). Це був прекрасний творчий тандем учителів, коли змістовна і цікава розповідь одного доповнювалася мистецьким виконанням іншого.
Викладачі та учні поважали Володимира Івановича і як доброго спеціаліста, і за людські якості, зокрема, за велику скромність, делікатність, тактовність. Володимир Атаман – колишній випускник хорового відділу училища – згадує, що В. Мелех був «людиною великої толерантності; порядний, акуратний до ідеальності, пунктуальний. У його відношенні до групи не було авторитарності. Знання потрібні були учневі, а не вчителеві. Його урок був уроком-імпровізацією; в кінці уроку виводилася оцінка за загальну працю. Домашні завдання дуже лаконічні, без перевантаження. Аналіз помилок, перевірка завдання була завжди». Мирослава Литвинович-Радловська, що закінчила фотрепіанний відділ училища, розповідала: «Володимир Іванович був товариський, комунікабельний, вмів з оточуючими нав’язувати добрі стосунки; був оптимістом – попри всі негаразди, що випали на його долю, вмів тішитися життям, спілкуванню з друзями. На уроках був доброзичливий, але й вимогливий: хотів, щоб студент мав поняття про те, що відповідає».
У приватних збірнях івано-франківських музикантів збереглося декілька фотографій Володимира Мелеха – з колишніми колегами по музичному училищу та студентами. На них невисока сухорлява постать вчителя відразу притягає до себе увагу: вона немов випромінює спокій, врівноваженість, доброзичливість і мудрість.
У 1958 році В. Мелех залишив педагогічну роботу, а через рік після цього відійшов з життя.