Проба пера Євгенії Цьоки

Сьогодні 0342.ua пропонує творчий доробок Євгенії Цьоки - студентки кафедри журналістики ПНУ ім. Василя Стефаника

Я живий!!! Я бачу!!!

Я прокинувся від чужого голосу. Це був тихий, ніжний голос  дівчини, раніше мені не знайомої. Вона була волонтером. Коли вона підійшла до мене, я відчував спокій та тепло. Дивно але здається я вже відчував таке раніше і я згадав матусину ласку і любов. Її звали Оля,  Оля яку я не просто чув, а відчував. Вона хотіла допомогти мені жити як всі сліпі, та почувши її, зрозумів, що тільки сьогодні я ожив після довгої темряви.

Ця юна пані навчила мене бачити  і  першою я побачив її. Мої руки стали моїми очима.    Я відчув її глибокі очі, які були як кульки – круглі та великі. Губи в неї були ніжні, тендітний носик та невелике чоло. Я зрозумів, що вона дуже красива, я бачив її, бачив. Лягаючи спати мене переповнювали різні емоції, я був щасливий і водночас  боявся, не міг зрозуміти, що зі мною відбувається.

Сьогодні вона розповіла мені про людей, про їхнє життя та про світ. Оля сказала, що світ поділився на добро і зло, красу і потворність. Моє розуміння людей закінчилося, коли вона сказала, що потворна. Я відчував, що вона красива, щира, ніжна, немов сонце в моїй душі, хіба може бути така людина потворна?  Та в тому світі якого я не бачив, все було зовсім не так, як я уявляв. Люди ділилися на високий і низький статус, гарну й не гарну зовнішність, навіть одяг в них відігравав більшу роль в житті ніж те, що в них на душі. Я зрозумів, я ніколи не побачу  те що й всі, не тому що сліпий, а тому що для мене краса зовсім не в статусі, а в щирості і доброті.
    Багато сліпих зрячих та більшість зрячих сліпі.