У 1936 році перед громадськістю міста звітував президент Станиславова Здіслав Стронський. Інвестиційні і бюджетні можливості міста тоді були незрівнянно скромнішими - і все ж скільки всього вдавалося зробити!
Прочитайти й порівняйти з успіхами нинішніх очільників пропонує 0342.ua з посиланням на Галицький кореспондент.
Після реформи міського самоврядування з 1934 року магістрати стали управами, а посаду бурмістра замінив президент. Станиславів знав двох президентів. Першим був Здіслав Стронський – з 1935 року, а з 1937 року міським очільником став Францішек Котлярчук.
Пропрацювавши на благо Станиславова рік, президент Здіслав Стронський відзвітував про свої успіхи й невдачі. Він розповів про досягнення у роботі та плани на майбутнє з розбудови міста «представникам праці», тобто фактично підприємцям, конференцію з якими провів наприкінці листопада 1935 року. Вибір аудиторії невипадковий: президент висловлював надію, що небідні станиславівці спільно з магістратом допомагатимуть рідному місту. А міська громадськість із президентським звітом ознайомилася в газеті «Кур’єр Станиславівський» від 1 грудня 1935 року.
Отже, якими ж досягненнями могла пишатися міська управа за рік 1935-ий?
Незважаючи на важке матеріальне становище, місту тоді вдалося взяти кредити у сумі 120 тис. злотих від Фундації праці на завершення побудови першої мережі каналізації. Роботи велися в першу чергу на дільниці вулиць від Бельведерської до Княгинина. А з весни наступного року було заплановане будівництво каналізаційної гілки, яка об’єднає центр міста з околицями. Може нинішня мерія похвалитися подібними інфраструктурними проектами?
Того року також були побудовані дві торгові зали на площі Тринітарській: в одній планувалося продаватися м’ясо, а у другій – випічку та галантерею. За планом, торгові зали мали розпочати роботу з середини грудня. Метою будови було усунення безладу в міській торгівлі. Власникам тимчасових палаток пообіцяли місця у нових залах. Вже в найближчому часі планувалася побудова й третього ряду торгових залів – щоб місць вистачило всім крамарям.
Чимало вдалося магістрату протягом року в дорожньому будівництві та ландшафтному благоустрої. Майже завершили дорогу до «летовища» -аеродрому. В 1935 році дорогою вже почали користуватися. Закінчили так званий «шпацеровий» тротуар. А ще впорядкували частину вулиці Голуховського (тепер – вул. Чорновола), вкрили каменем кут вулиць Зосиної Волі та Собєського (тепер – вул. Коновальця та Січових Стрільців).
Щодо ландшафтних робіт – закінчувалося впорядкування другого міського парку на місці старої торговиці (тепер – по вул. Галицькій, парк воїнів-інтернаціоналістів). Висадили дерева, облаштували квітники. На цей парк міська влада «вибила» в центрального уряду безповоротну субвенцію 8000 зл., а частину коштів пожертвувала німецька община Станиславова. Це, до речі, гарний приклад і ефективного лобізму інтересів міста в столиці, на відсутність якого звик нарікати Віктор Анушкевичус, і співпраці влади з громадою. Важливо, що в цьому парку були передбачені майданчики для дітей. На майбутнє планувалося побудувати парки і в інших частинах міста. У сучасному Івано-Франківську все навпаки: «зелені зони» з благословення влади скорочуються і забудовуються багатоповерхівками.
Також виділялися гроші на упорядкування головної вулиці міста – Сапіжинської (тепер – вул. Незалежності). Протягом року частину вулиці заасфальтували, засадили тополями, розбили газони та квітники. З весни планувалася акція з прикрашення балконів квітковими вазонами.
Чимало бюджетних грошей було витрачено на зведення цеху «електровні». Влада також розробила проект водопроводу і добилася в центрального уряду 4 млн. злотих на його будівництво! Коштів очікували вже наступного року. Тривало будівництво пошти. Загалом, 1935-ий – це був рік інфраструктурних проектів для Станиславова.
А ще з міського бюджету виділялися гроші на допомогу безробітним. Гаслом міської управи того року стало: «Найбіднішим – дах над головою, опалення, теплу їжу і теплий одяг»!
І при цьому міський президент доктор Стронський нарікав, що у міста немає грошей! Звісно, що грошей бракувало, і навіть більше, ніж сьогодні. Зате було бажання прислужитися рідному місту. Чи залишилося це бажання в нинішніх очільників? Пропонуємо франківцям самостійно визначитися з відповіддю.
