Що вражало й хвилювало, дратувало й тішило мешканців старого Станиславова? Як вони давали собі раду з буденними життєвими клопотами й «вічними питаннями»?
Добірку цікавинок з міських газет початку минулого століття пропонує 0342.ua з посиланням на Галицький кореспондент.
Станиславівський магістрат на початку 1879 року видав розпорядження, яким забороняв студентам відвідувати шинки та пивні. А причиною такого рішення стало постійне хуліганство підпилих спудеїв. Із поліцейського рапорту дізнаємося, що п’яні молодики кидали камінням у вікна доброчесних городян, а особливо полюбляли цілитися у шибки професорів гімназії. Станиславівці побоювалися, що нетверезі студенти врешті почнуть палити вчительські помешкання. Поліція радила вчителям, а особливо директору гімназії, пильнувати домівки. Рішення магістрату та активні дії поліції припинили безчинства підпилих неуків.
Бідні станиславівські дівчата на виданні могли отримати князівське придане. Ще в 1876 році в Станиславові була утворена «Фундація посагова гміни міста Станиславова імені княжни Гізели», яка щорічно надавала посаг у 150 злотих бідній, працьовитій та добрих звичаїв дівчині, уродженій у Станиславові. Для цього претенденткам до кінця березня у магістрат потрібно було подати такі документи: метрику, свідоцтва бідності та моральності, свідоцтво про стан здоров’я. Претенденток не бракувало. Так, у 1887 році за посаг змагалися 24 кандидатки, а у 1889 році їх уже було 29. Фундація діяла до початку Першої світової війни.
Аеробіка та фітнес – зовсім не сучасний винахід. І на початку ХХ століття мешканці міста також хотіли зміцнити здоров’я й гарно виглядати. Газета «Станиславівські вісті» від 10 жовтня 1912 року сповіщала про початок роботи спортивних («руханкових») гуртків у залі українського «Сокола» по вул. 3 Мая, 18 (тепер приміщення «Просвіти» по вул. Грушевського). Створювалися гуртки для панів, пань, учеників, учениць, дітей 6-10 років, ремісничої молоді. Для членів товариства «Сокіл» заняття були безплатними. Для інших щомісячна оплата становила 1 корону, для незаможних – 50 сотиків. У перерахунку на теперішню зарплату у 2000 грн. це становить 20 грн. і 10 грн. Сьогодні за фітнес треба платити значно більше…
У міжвоєнний період готелі маркувалися не зірками, як тепер, а поділялися за категоріями. Готелю найвищої, першої, категорії у місті не було. Другу категорію поділяли між собою готелі «Варшава» та «Юніон». Готель «Варшава» по вул. Собєського, 12 (тепер – вул. Січових Стрільців), який належав Кароліні Бізанс, нараховував 42 номери і мав централізоване опалення. Готель Адальберта Серлеса «Юніон», що був розташований по вул. Сапіжинській, 4 (тепер – вул. Незалежності), пропонував 34 номери і теж централізовано опалювався. Готелі третьої категорії «Краківський», що по вул. Собєського, 16 та « Центральний» по вул. Собєського, 4 були меншими, мали лише по 20 номерів з пічним опаленням. Ще меншим був готель четвертої категорії «Під трьома коронами» по вул. Сапіжинській, 6 власника Якоба Провізора. Тут до послуг тих, хто подорожує, було тільки 8 номерів, та й пічки були навіть не кахельні, а муровані. Таку ж низьку категорію (проте не найнижчу) мали маленькі готелі на 4-6 номерів Гюбнера по вул. Майзельса (тепер – Лесі Українки), Фляйшера по вул. Лелевела (тепер – Привокзальна) та Рози Катц по вул. Колійовій (тепер – Залізнична).
У міжвоєнному часі на вечорниці в «Українську бесіду», що по вул. Голуховського, 22 (тепер – вул. Чорновола) молодь приходила у вишиванках. Організатори вечірок дбали про те, щоб молодіжна забава не була надто дорогою: вхід коштував 1 злотий, страви та безалкогольні напої у буфеті – все по 10 грошів! Музика грала до 4 години ранку всього за 25 злотих. Чи подужало би місто таку молодіжну розвагу сьогодні?
