Як танго підкорило Галичину

Міжвоєнну Європу захопило танго. Провінційний і досить консервативний Станиславів ця хвиля накрила також.

Пропопулярні у міжвоєнній Галичині пісні-танго розповідає 0342.ua з посиланням на Галицький кореспондент.

Народжене в передмістях Буенос-Айреса наприкінці ХІХ століття шалено еротичне танго в Європі спершу з’явилося в Парижі – як екзотична новинка. Але дуже швидко мода на цей пісенно-танцювальний жанр поширилася всім континентом. 
У Галичині законодавцем моди на «легку пісню», зокрема й пісню-танго, був Львів. На театральних вечірках, балах, вечорницях, перед показом кінофільмів звучала жива музика у виконанні невеличких оркестриків чи «ревелєрсів» – вокально-інструментальних квартетів, що виконували твори розважального жанру. Починаючи з 1920-х років, в Галичині поширився модний у той час в Європі жанр ревю (ревії). Ревю – це театрально-музична вистава, яка складалася з окремих номерів, поєднаних однією темою. Перше українське ревю «Біг пес через овес» було поставлене львівським театром малих форм «Золотий усміх» в листопаді 1931 року.
Поширення танго серед українців Галичини було не тільки виявом моди чи захоплення красою мелодії. Нерідко українські композитори свідомо творили пісні на мелодію танго, аби стримати і врівноважити наступ аналогічного польського культурного продукту. Тому українське танго нерідко не тільки еротичне й ліричне, а ще й патріотичне. 
У міжвоєнному Львові у жанрі «легкої пісні» працювали музиканти Володимир Тритяк, Богдан Весоловський, Орест Курочка, Ярослав Барнич, «ранні» Євген Козак, Анатолій Кос-Анатольський.
Галицький музикант Володимир Тритяк згадував: «У 30-х роках молоді люди захоплювалися ліричними піснями, написаними у ритмі танго. Це була тоді новинка. Можна сказати, крик моди. Але мода виявилася не одноденкою. В танговій пісні можна виразити великі почуття і різноманітні емоції. В ритмі танго пишуть і тепер пісні, а тим більше писали в час моєї молодості».
Одним із перших львівських гуртів, які виконували розважальні твори, був джаз-колектив Леоніда Яблонського («Ябця»). Крім самого Яблонського, у гурт входили Богдан Весоловський, Анатолій Кос (Кос-Анатольський) та Степан Гумінілович – студенти Вищого музичного інституту ім. Лисенка. Цікаво, що за браком коштів хлопці були змушені позичити банджо, барабан, саксофон, а акордеон – купили. Першими піснями, які виконав гурт, були «Параска», «Ти і твої чорні очі», «Прийде ще час». Першою виконавицею популярного танго Б. Весоловського «Прийде ще час» була співачка у групі, а за іронією долі майбутня зірка польської естради і «берегиня польської нації» Ірена Яросевич, пізніше відома як Рената Андерс чи Рената Богданська. Гурт «Ябця» набув популярності у Львові, де виступав на музичних вечорах, новорічних карнавалах, вечорах «Червоної калини», у курортному Черче. Колектив одним із перших в Україні почав виконувати джазові композиції.

Джаз-капела “Ябця”

Неперевершеним композитором легкого жанру був Богдан Весоловський. Писати пісні юнак почав ще із 16 років, а у 22 роки створив, як би тепер сказали, шлягер – пісню-романс « Прийде ще час». Автор пісні був студентом -вчився водночас у Львівському університеті на факультеті права та у Вищому музичному інституті ім. Миколи Лисенка. А загалом у доробку галицького композитора 150 пісень. 
Танго «Прийде ще час» має свою передісторію. Спочатку танго виконувалося як інструментальний твір, без слів. Про один із ймовірних варіантів того, як був створений текст, розповідає композитор Анатолій Житкевич: «Якось, коли Капела Яблонського виступала у львівському клубі «Бесіда», там був присутній поет Степан Чарнецький. Поетові так сподобалася мелодія танго, що за півгодини він написав до неї слова й подарував Богданові Весоловському з умовою, що той сам почне писати тексти до своїх пісень. Згодом так і сталося, бо зі 125 пісень композитора 30 текстів є авторськими». Проте, за твердженням галицького поета Лева Яцкевича, відомий нам текст популярної пісні-танго «Прийде ще час..» написав сам автор – Богдан Весоловський:

Ще раз поглянути на тебе,
З тобою стрінутись ще раз,
У вечір, як зірки засяють в небі,
В осінній вечір, як тільки день погас.
Ще раз піти удвох з тобою,
За руки взявшись, як колись,
В гаях стежками осінню сумною,
де перший раз ми давно зійшлись…
Прийде ще час, коли затужиш ти за мною,
Прийде ще час, коли згадаєш наші дні,
Може, тоді любов ти зрозумієш мою
і, може, за ту любов вдячна будеш мені…

Ноти пісні-танго Б. Весоловського «Прийде ще час…» були надруковані у Львові в 1937 році. Якщо взяти до уваги, що саме у цьому році пісня-танго була написана, то можемо уявити, як швидко вона стала популярною!
Ще у 1928 році у Львові був організований студентський квартет «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси») під керівництвом Євгена Козака. Цікаво, що за фортепіано у цьому квартеті був майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич, який здобув у Львові музичну освіту, а одним із солістів – його рідний брат Юрій Шухевич… Спочатку квартет був організований з метою заробітку, студенти виступали у приватних кінотеатрах перед кіносеансами, згодом – на львівських естрадах, по радіо. Для цього колективу
Є. Козак створював обробки українських народних пісень, писав оригінальні твори легкого жанру. Поступово слава «Ревелєрсів Євгена» зростала, і квартет став відомим у  у Галичині.

А. Кос-Анатольський, Л. Яблонський та Є. Козак у Львові

Українсько-польське протистояння тоді глибоко розділило культурне життя галичан. Українська молодь співала українські пісні, поляки – свої.  
Серед популярних польських виконавців «легкої пісні» були Ганка Ордоновна, Мар’ян Демар, Адам Астон, Стефан Вітас, Єжи Чаплінський, Ольгерд Лєх та інші. Пісні записувалися на платівки у фірмах «Одеон» та «Сирена-Електро», виконувалися на радіо, записувалися на телебачення. Були створені телезаписи – попередники теперішніх музичних кліпів. До наших днів зберігся «кліп» Ганки Ордоновни на пісню «Любов усе пробачить», записаний у 1933 році. Ноти та слова популярних пісень, пісень з кінофільмів видавалися невеличкими дешевими брошюрами, на обкладинках яких нерідко розміщувалися фотографії акторів, які їх виконували.
Проте найбільш популярним, безумовно, був створений 1928 року у Варшаві польським композитором Владиславом Даниловським «Хор Дана», солістом якого став Мечислав Фогг (Фогель) – ліричний баритон, який згодом здобув світову славу. Саме Хор Дана першим у Польщі почав виконувати пісню-танго, популярними стали «Танго Мілонга», «Що нам лишилося з тих літ», «Всім закоханим», «Люблю», «Можливо сьогодні», але найбільшої популярності набуло танго «Та остання неділя». Воно було настільки популярним у Галичині, що, за свідченнями сучасників, співалося й українською мовою:

Та остання неділя…
Завтра ми розійдемось,
Завтра ми розстаємось 
Навіки вже!
Нині ще маю просьбу до тебе, 
Прошу від довгих літ:
Прийди до мене в останню неділю,
Потім валиться хай світ!

Найбільшої популярності пісня-танго «Та остання неділя» набула у виконанні саме Мечислава Фогга. Його виконавча кар’єра була довгою та успішною. Співак провів біля 16000 концертів, останній з яких відбувся в 1989 році. Серед польських музикантів побутував жарт про те, що коли прокинеться єгипетська мумія, то перш за все вона запитає: «А що, пан Фогг іще співає?»
Львівський письменник, знавець міського побуту міжвоєнного періоду Юрій Винничук, базуючись на спогадах сучасників, вказує, що пісню-танго «Та остання неділя» також називали «тангом смерті» чи «макабричним тангом», тому що були випадки, коли безнадійно закохані юнаки закінчували життя самогубством саме під звуки цієї пісні. З цим танго пов’язують також трагічні події часів Другої світової війни. У Яновському концтаборі розстріли ув’язнених здійснювалися фашистами під звуки танго, яке грав оркестр зі складу полонених. 
У міжвоєнному Станиславові, за спогадами сучасників, українці співали в першу чергу стрілецькі, пластунські пісні, але також полюбляли й жартівливі і популярні ліричні. Зокрема, пісні-танго Я. Барнича «Ох, соловію», «Гуцулка Ксеня», пісні «Вже осінь», «Порвались вже струни, гітара німіє моя», «Зелений гай, пахуче поле» (сл. П. Грабовського, муз. Я. Лопатинського), «Лети, моя думо, в вечірню годину» (сл. і муз. Р. Купчинського), «Кохання, наче грипа» (жартівлива пісня) та ін. 
Популярним було танго «Та остання неділя», але співали його часто з українським текстом. Проте на поважних вечірках, вдома чи на не частих спільних вечірках з юнаками виконували тільки українські пісні, здебільшого стрілецькі та пластунські. Серед «легких» пісень були популярними пісні Б. Весоловського та Я. Барнича. 
Шлягери звучали і у кав’ярнях, де їх виконували невеличкі вокально-інструментальні ансамблі – квартети. Музикантами в таких ансамблях здебільшого були поляки, між якими інколи міг бути один українець. Українська молодь у такі польські казино не ходила, тому що з патріотичних міркувань ігнорувала польські розважальні заклади, а крім того, такі забави були дуже дорогими.
В Станиславові до впровадження українського «легкого» музичного жанру долучився Леонтій Крушельницький – керівник хору «Думка», створеного у 1928 році. Для популяризації української «легкої пісні» на базі хору Л. Крушельницький створив квартет – «Хор ревелєрсів», до якого входили брати Крушельницькі: Льоньо – баритон, Осип – тенор, Павло – бас. Четвертим учасником квартету були спочатку Ренер, а потім Роман Чорнобіль. Акомпонувала ревелєрсам піаністка Ірина Снігурович. З «Хором ревелєрсів» співпрацювали композитори Я. Барнич, І. Недільський, А. Кос, лібрето пісень писав член хору «Думка» Тарас Ліськевич. Квартет займався музичним супроводом німого кіно, виступав на вечірках, сольно, здійснив концертне турне по містах Галичини. 
Гастролював у Станиславові і відомий польський «Хор Дана». В газеті  «Kurjer Stanislawowski» від 14 липня 1935 року читаємо анонс виступу хору 22 липня в театрі ім. Монюшка. Вказується, що хор виконає звітну програму з 25 «найкращих і найновіших пісень». Разом з хором виступить «улюбленець публіки», всесвітньо відомий співак Мечислав Фогг і також не менш популярний виконавець Адам Висоцький. 

У цій же газеті від 28 липня 1935 року читаємо відгук про виступ «Хору Дана». Дописувач залишився не в захваті від концерту. Він вважає, що репертуар колективу розрахований на окрему категорію невибагливих глядачів, а поважна та музикознавча публіка «знизує плечима» та «з жалем» слухає «ті прерізні танга та фокстроти». На думку дописувача, є в репертуарі хору щось від «циркової еквілібристики вокальної, мало сенсу… в текстах, багато какофонії, часом терпимої, але часом нервуючої».
Такий негативний відгук про виступ «Хору Дана» був характерний для консервативної частини галицької громадськості. Хоч пісні-танго з ентузіазмом сприйнялися молоддю, проте в середовищі професійних музикантів та консервативної інтелігенції ця музична новинка нерідко викликала несприйняття, вважалася тимчасовою «третьою культурою», на відміну від традиційних фольклору та вокальної класики. Композитор та музикознавець Зиновій Лисько так описував тогочасні популярні музичні новинки: «Возьмімо за ручку радіопарату і перемандруймо нашвидку всі станції. Рідко, рідко де почуємо концерт, а то скрізь як не крикливий фокстрот, то занудливе танґо, як не ревелєрси, то якесь шимі».
Однак галицькі консерватори помилилися. Танго міцно увійшло в українську музичну культуру й полюбилося українцям.