Історія української моди, що витримала все

Мудрі жінки, що жили задовго до нас завжди черпали із нею силу. Бо знали: вона очищує та робить їх природно апетитними для чоловіків. Магія народної символіки. Мода із величезним серцем, що пройшла крізь війни та перевтілення, але не втратила своєї «крові з молоком». Навпаки: завоювала харизмою пів світу. 

Який таємний зміст ховався в елементах вбрання українок? Чим національний одяг заміжніх жінок відрізнявся від одягу молодиць? Як ми можемо підсилити власну енергетику сьогодні, вплітаючи у «луки» українські мотиви? Цікавився 0342.ua

Від серця до сонця

Арт-резиденції, фести, бієнале, майстер-класи – сьогодні жінка має безліч швидких можливостей, щоб долучитись до мистецтва. Але у давнину процес створення прекрасного був наповнений магією «по вінця».

Молодиця сідала вишивати свою першу сорочку на повен місяць – щоб доля не скупилася на щастя та достаток. Найкраще – якщо під час Великого посту, адже вишиваючи, вона очиститься від темного. Найважливішою у сорочці була її чистота. Тому вишиванка шилася виключно із білого полотна. Енергетичний посил вплітався у виріб із кожною ниткою, і щороку, прилягаючи до тіла, все міцніше «запам’ятовувався» матерією. За вишивкою на рукавах та на додільному сорочці у селі визначали, наскільки юнка терпелива і зможе бути вправною дружиною. Вишивка на грудях була покликана захищати найважливіші енергетичні центри. Сьогодні це місце декотрі ототожнюють з серцевою чакрою.

Брала червоні нитки, рідше – жовті, зелені, оранжеві. Заміжні та старші – мережили менш яскраво: чорними або синіми нитками. Найчастішим орнаментом навколо комірця жіночої сорочки був безперервний візерунок, що повторюється: квітка, листок, пуп’янок (зародження, еволюціонування та продовження життя).  Символ землі, сонця і води (життєдайну трійцю) наносили і на дитячі сорочки – як оберіг із силою материнської енергії.

Вінчання із Всевишнім

«Довгою стежкою, заплутаною чагарником, молодиця ішла по калину. Зустрів її парубок і каже: «Знімеш вінок - моя будеш». Не веліла матінка знімати віночок… Та парубок був гарний, говорив красиво, а ласкавий погляд зігрівав її неспокійне серце… Зняла дівчина віночок. Обернувся парубок на дідька - і поцупив молодицю…»

Вони – наші бабусі й прабабусі – вірили, що від лихого ока й намовлянь вберігає вінок із живих квітів. Такий оберіг не лише «відбивав» усю негативну енергетику, а й концентрував потік божественного світла, що  наповнює людину крізь тім’я. Матері одягали його донькам, коли ті іще були маленьким.

«Вінок кохання» дівчата плели вже у 13-ть, і не знімали до заміжжя. Вплітали у нього ромашки – ніжність і чистота, цвіт яблуні та гроно калини – натяк на продовження роду, вусики хмелю – жвавий розум, червону руту – мужність Ісуса Христа.  «Шлюбний вінок» плели із вічнозеленого барвінку в останній день перед весіллям, і зберігали на усе життя, ховаючи від злих очей. При плетенні вінка ниток не зав’язували – щоб не обірвалося життя молодих.

Вишиті мотиви

Сад-виноград – виноградна лоза, яка ототожнювалася із життєдайною нивою, на якій чоловік – сіяч, а жінка – плекає дерево їхнього роду.

Дерево життя – уособлення Жінки-берегині та Жінки-матері, що захищає обійстя.

Барвінок – символ нев’янучого життя.

Калина – народження Всесвіту і вогненної трійці: Місяця, Сонця і Зірок. Символ крові та невмирущості роду. Асоціативний зв’язок був таким:  крапля крові – жінка – народження – Україна – Відродження.

Ромбічні знаки – символ плодючості землі, зігрітої сонцем.

Основи «кольорової» магії

Червоний – достаток, адже лише заможні могли купити дорогий червоний барвник.

Жовтий – уособлює Сонце і свідчить Божественну силу.

Зелений – надія, злагода, мир, що набувається в процесі життя.

Синій – довіра, безкінечність, набута мудрість поколінь.

Білий – чистота та непорочність. Білим по білому вишивали сорочки молоді скромні дівчата.

З сайту versal.media