Джерелом ротавірусної інфекції є тільки людина (хворий або носій вірусу). Збудник виявляють у фекаліях із перших днів розвитку клінічних симптомів і до 7 – 9 - го дня, рідше – упродовж 2 – 3 тижнів. Більш тривале виділяють ротавіруси діти з порушеннями імунітету, супутніми захворюваннями, лактозою недостатністю. Пояснює Чигур Наталія Вікторівна, лікар педіатр медичного центру "Приватна дитяча поліклініка".
Ротавірусна інфекція є найбільш поширеною причиною гострої діареї в немовлят і маленьких дітей у всьому світі. За узагальненими даними, 95 % дітей до 5-ти річного віку переносять ротавірусний гастроентерит. Щороку в світі реєструється понад 125 млн. випадків цього захворювання серед дитячого населення, близько 2-3 млн. дітей до 5 років із ротавірусним гастроентеритом потребують госпіталізації. Близько 20 % смертей, що пов'язані з діареєю, асоційовані з ротавірусною інфекцією. Не існує істотної різниці в поширеності ротавірусної інфекції між економічно розвиненими країнами й такими, що розвиваються. Високий рівень гігієни в країні теж істотно не впливає на частоту цієї хвороби.
Ротавірусна інфекція, особливо в дітей раннього віку, може перебігати безсимптомно, що створює умови для поширення захворювання. Ротавірусна інфекція має досить чітку сезонність, з підйомом в осінній період і подальшим збільшенням у зимовий, що пов'язують зі здатністю вірусу виживати при низьких температурах.
За останні роки роль ротавірусної інфекції в патології у дітей істотно збільшилась.
В Україні ротавірусна інфекція статистично почала реєструватись тільки на початку 90-х років минулого сторіччя. Упродовж останніх років реєструються сезонні спалахи ротавірусної інфекції, особливо в південних районах країни.
Часто можуть розвиватися тяжкі ускладнення, які вимагають госпіталізації дитини й можуть супроводжуватися формуванням вірусоносійства. Інкубаційний період ротавірусного гастроентериту становить у середньому 1 – 2 дні. Захворювання розпочинається гостро. Розгорнута картина захворювання формується вже у перші 12 – 24 години й проявляється фебрильною температурою протягом 2 – 4 діб, інтоксикацією (слабкість, нездужання, стомлюваність, головний біль, міалгія тощо), водянистими випорожненнями без патологічних домішок, блюванням. Захворювання може супроводжуватися катаральними симптомами. При цьому в певної частини дітей катаральні явища виникають раніше диспептичного синдрому, а в більшості дітей передують гіпертермії. Хворі, як правило, скаржаться на нежить, закладеність носа, подразнення в горлі, сухий кашель, а при об'єктивному обстеженні виявляють гіперемію та зернистість м'якого піднебіння, передніх дужок, язичка, задньої стінки глотки. Катаральні ознаки нетривалі та повністю зникають через 3–4 дні. Ознаки гастроентериту з'являються у хворих майже одночасно з інтоксикаційним синдромом і характеризуються бурчанням та неприємним відчуттям, болем у животі, зниженням апетиту, нудотою, повторним блюванням і частими рідкими випорожненнями. Біль у животі частіше має дифузний характер, але може локалізуватися в епігастральній ділянці та часто супроводжується бурчанням. Діарейний синдром характерний для всіх хворих із першого дня захворювання. Випорожнення відносно рясні, водянисті, жовтуватого кольору й смердючі, без патологічних домішок. Майже в половині випадків спостерігаються пінисті випорожнення. Кратність дефекації може бути різною – від 2–3 разів до 10 – 15 і навіть більше за добу. Позиви до дефекації мають імперативний характер. Діарейний синдром, як правило, нетривалий, і нормалізація випорожнення відбувається не пізніше 5–6-го дня хвороби, або триває 7 – 10 днів і, як правило, закінчується одужанням. Крім зазначених вище симптомів, характерні екстрацеребральні, такі як анорексія та дратівливість.
З практичної точки зору лікування ротавірусної діареї, як і гострої діареї іншої етіології, має складатися з декількох етапів. На першому етапі треба вирішити питання з харчуванням, яке має бути дещо модифіковане. Якщо дитина знаходилась на грудному вигодовуванні, доцільно його продовжити, але зменшити обсяг 1 – 2 годувань на 30 - 40%, відповідно скорочуючи тривалість прикладання до грудей. Ураховуючи, що в більшості дітей раннього віку на тлі ротавірусної інфекції реєструються клініко-лабораторні ознаки вторинної лактазної недостатності вже від перших днів хвороби, які зберігаються в терміни понад п'ять діб, доцільним є призначення ферменту лактази на 5 днів, під час кожного годування. У разі штучного годування слід продовжити годувати, зменшивши обсяг 1 – 2 годувань на 30 - 40%, перевівши дитину на 5 – 7 діб на низьколактозні / безлактозні молочні суміші. Старші діти мають споживати легкі нежирні овочеві страви, 3 - денний кефір, низьколактозні молочні суміші. Додатково можна призначити терті яблука, морквяний суп по 10–20 мл на прийом (100–200 мл на добу), які є природним джерелом калію та пектинів.
Для регідратації дитини доцільно використовувати стандартизовані розчини, такі як регідрон, регідрон оптим, ораліт, цитроглюкосолан, гастроліт, біогая ОРС. Дитині треба забезпечити фізіологічні потреби в рідині в межах 800 – 1000 мл/добу. Додатково дитині до 2 років треба дати випити 50 – 100 мл рідини після кожного випорожнення. Дітям віком понад 2 роки – 100 – 200 мл рідини після кожного випорожнення. Якщо в дитини було блювання, треба зробити перерву на 10 хв., потім давати рідину по 1 чайній ложці кожні 2 – 3 хвилини, далі по 2 – 3 столові ложки кожні 15 хвилин. Крім того, можна давати трохи підсолені овочеві відвари чи рисовий відвар, підсолений курячий бульйон, не міцний чай без цукру (краще зелений), відвар із сухофруктів, додаючи 3 грами солі на літр рідини.
