Кому належали найкращі кам’яниці міста (ФОТО)

Напевно, кожен перехожий, хоч раз задавався питанням – а кому раніше належали ці кам’яниці? Як виглядали їхні власники і де вони взяли гроші, аби забабахати такі палаци?

Нащадок баронського роду

Прискіпливі австрійці регулярно проводили переписи населення Станиславова. У графі «рід занять» у деяких містян зазначено «власник реальності». Це означає, що цей добродій мав будинок, який приносив йому дохід. Зазвичай, перші поверхи кам’яниць здавались під комерцію, а на верхніх мешкали квартиранти, не рідко, по сусідству із власниками.

Під час політичних заворушень 1848 року в місті формували Націо­нальну гвардію, куди масово записувались містяни. Серед «гвардійців» фігурує такий собі Мауріцій Дошот – власник реальності. Його батько, французький барон Юзеф Дошот, втік від революції до Австрії, осів у нашому місті, володів селами Крихівці та Опришівці, палацом у парку, а у 1820-х збудував двоповерхову кам’яницю на Шевченка, 13.

Моріц Дошот (1804-1865) успадкував татусевий маєток і жив у своє задоволення. В історії Станиславова нічим грандіозним себе не проявив. Його далекий нащадок Андрій Корженьовський, який зараз мешкає у Польщі, люб’язно поділився копією портрета Моріца, що зберігається у будинку його батьків.

Лікар, депутат, меценат

На старому цвинтарі, що за готелем «Надія», дивом зберіглася могила лікаря Зігмунда Мрочковського. Свого часу він володів симпатичним особняком із колонами – нині Січових Стрільців, 8, там тепер управління праці ОДА. Будинок спорудив у середині ХІХ століття купець Криштоф Чучава. У 1870-х його купив Мрочковський та розбудував від фронту, прикрасивши портиком із колонами.

На пам’ятнику є лише рік смерті – 1888. Про дату народження довідаємось з церковної книги Городенківського костелу, де Мрочковський брав шлюб у 1868 році. Згідно з записом, він народився 23 січня 1837 року у Заліщиках, в родині урядника. Його обраницею стала панна Ксаверія (1847 р.н.) зі знаного вірменського роду Вартересевичів. Її тато був дідичем села Швейков Чортківсь­кого повіту.

ЧИтайте: Івано-Франківський вернісаж: як місцеві художники малювали втрачені вулиці (ФОТО)

Зігмунд Мрочковський був лікарем та, як сказали б нині, – громадським активістом. Він безкош­товно консультував бідних, був президентам ремісничого товариства «Гвязда», спортивного товариства «Сокіл», членом правління бурси (учнівського гуртожитку), директором Міської каси ощадності, депутатом міської ради, послом на Крайовий сейм. Очолював міський цивільний шпиталь, заразився від хворого на тиф і помер у 51 рік.

Пильний адвокат

Журналіст Владислав Цесельський на сторінках «Кур’єра Станиславівського» розсипався компліментами будинку Еліаша Фішлера. «В’язанка лінійної поезії, напіворел, напівлицар. Погляд затримується на краях п’єдесталів, перестрибує на м’які форми балюстради в підвіконних парапетах, рухається далі гладкою лінією карнизів і вигнутими чи трикутними надмурівками вікон та стрункими виступами надвіконних конструкцій». Йдеться про кам’яницю на Січових Стрільців, 10, що на розі з Шевченка. Її спорудили у 1880-х на замовлення адвоката Еліаша Фішлера (1851-1927).

Цей юрист непогано заробляв, але частину коштів виділяв на благодійні справи. Якщо лікар Мрочковський був активістом польської громади Станиславова, то адвокат Фішлер вважався одним з лідерів єврейської спільноти. Ось як описує його заслуги історик Леон Штрайт:

«Доктор Фішлер був багатолітнім головою тутешньої релігійної громади, перед якою має великі заслуги. Був також діяльним у багатьох громадських і фінансових інституціях. Був членом президії управляння міста і синдиком громади Станиславова. До складу міської ради увійшов у 1883 році, 1891-го його обрали асесором магістрату, і він виконував ці обов’язки – з короткою перервою під час війни – аж до останніх днів свого життя. Крім того, доктор Фішлер був багатолітнім членом управління Міської ощадної каси, а впродовж 25 років – головою дирекції цієї інституції».

Завдяки пильності Фішлера вдалося запобігти махінаціям на виборах до кагалу в 1900 році. Адвокат зауважив, що опломбована урна для бюлетенів має дно, що висувається. Спалахнув гучний скандал, результати виборів анулювали.

Приятель Франка

Українці становили меншість населення Станиславова, втім, серед них також було кілька заможних людей. Наприклад адвокат Мелітон Бучинський (1847-1903). Походив з родини священика, закінчив Станиславівську гімназію, навчався у Львівському та Віденському університетах. У нашому місті працював секретарем у суді, помічником адвоката, адвокатом.

У 1893 році (за іншими даними – 1897) році Бучинський збудував велику двоповерхову кам’яницю на Франка, 27. Крім неї, адвокат мав флігель у подвір’ї, де мешкав з родиною, а парадний будинок здавав квартирантам.

Він залишив по собі добру славу – був співзасновником товариства «Просвіта» у Станиславові, де пройшов шлях від касира до голови. Перекладав сербські пісні українською, а українські – німецькою. Цікавився фольклором та етнографією. Їздив селами Покуття та Гуцульщини, записував пісні, приказки, колядки, загадки, легенди про Довбуша та інше. Зібрав цього всього десь 2000 штук. Дружив із Драгомановим, приятелював із Франком. Каменяр навіть ночував у його будинку під час перебування у Станиславові. Крім того, тут бували письменник Юрій Федькович, вчений Сергій Подолинський, певний час мешкав композитор Денис Січинський.

Невдячний зять

Якщо всі вище перелічені достойники належали до заможних верств населення, то Станіслав Хованець (1862-1910) був справж­нім фінансовим аристократом – одним із перших станиславівських мільйонерів.

Він народився у Тарнові, 18-річним юнаком приїхав до нашого міста у пошуках роботи. Працював у друкарні Яна Данкевича, одружився з його донькою, відкрив власну справу і став найзатятішим конкурентом тестя. Друкарня Хованця вважалась найкращою у старостві, підручники, художні книжки та всі урядові бланки друкувались у нього. Також йому належала літографічна майстерня та майстерня з виготовлення каучукових печаток. Ще він випускав газету «Кур’єр Станиславівський», яку пізніше викупив, тож його можна вважати і першим медіамагнатом міста.

У 1897 році Хованець спорудив власний будинок на Бельведерській, 8, у підвалі якого містилась друкарня. Фасад кам’яниці прикрашений двома кам’яними гербами із зображенням чоловіка з друкарськими інструментами.

Він був щедрим меценатом, підтримував талановиту молодь, допомагав убогим, власним коштом прикрасив будинок польського «Соколу» (обласна дитяча бібліотека) фрескою художника Гротгера, займав провідні посади у кількох польських товариствах.

Хованець забудував цілий квартал між сучасною «стометрівкою» та вулицею Січових Стрільців. Праве крило звів спеціально для пошти й телеграфу, яке дуже вигідно здав у оренду поштовому відомству. Почав спорудження першого станиславівського хмарочосу на п’ять поверхів, де мали розміститись готель і ресторан «Уніон» та друкарня. Передчасна смерть Станіслава Хованця не завадила реалізації грандіозного задуму – справу продовжив його старший син Вацлав.