Різьблені двері в старих будинках — те, що варто берегти

«Різьблені двері в старих будинках — те, що варто берегти» 

З 2016 року в Івано-Франківську почався громадський рух із відновлення історичної спадщини, який називається «Франківськ, який треба берегти». Його започаткувала громадська активістка Марія Козакевич. Крім того, є ще кілька ініціатив зі збереження спадщини міста, серед яких проект Благодійного фонду Олександра Шевченка та Інституту розвитку міста "Новий Івано-Франківськ" з реставрації старовинних архітектурних споруд міста. Небайдужі мешканці міста долучаються до таких ініціатив, які є корисними для збереження історичного обличчя міста.

У місті є столярно-реставраційна майстерна, що на вулиці Максимовича. Нове життя тут отримують двері, реставрацією яких опікується громадська ініціатива «Франківськ який треба берегти». Вони взяли у першу чергу під опіку старовинні вхідні двері до історичних будівель. За декілька років їм вдалося зібрати команду зі столярів, ковалів, вітражистів, що займаються реставрацією, та активістів, які поширюють ідею. За досить короткий час вони врятували понад 20 дверей, деякі довелося повертати на місце зі смітника замість вже встановлених пластикових.

До реставрації деяких з франківських дверей фінансово долучиться міська рада. 

“З міського бюджету фінансуємо реставрацію дверей за програмою реставрації архітектурних пам’яток і цього року плануємо профінансувати 10 дверей й особливу увагу приділятимемо тим пам’яткам, де відбувається комплексна реставрація (Шевченка 30, Шевченка 44, Леся Курбаса 5,7,9, та інші)”, – розповідає Руслан Марцінків. 

Також міський голова наголосив на важливості якісного виконання реставраційних робіт. 

“Тішуся, що такий рух небайдужих мешканців є в нашому місті й завдяки їм відновлюються історичні елементи старого міста”, – додав Марцінків. 

На вулиці Мазепи, 5 та Мазепи, 36 повернули відреставровані вхідні двері. Вони були відреставровані завдяки ініціативі “Франківськ, який треба берегти”, що стали переможцями “Бюджету участі міста Івано-Франківська”.

Громадська ініціатива «Франківськ, який треба берегти»

Під хештегом #франківськякийтребаберегти небайдужі активісти публікують у соціальних мережах фото та інформацію про історичні архітектурні споруди Івано-Франківська та всіляко привертають увагу мешканців і гостей міста до проблеми зміни зовнішнього вигляду колись розкішних фасадів будинків, їхніх старовинних дверей та вікон, які сьогодні, навздогін моді, замінюють на броньовані чи пластикові. 

Організація займається тим, що фіксує естетичну красу, на яку часто навіть не звертають уваги: ліпнини, ковані елементи, різьблення тощо. Показують також і «внутрішній світ» міста, зазираючи у двори чи старовинні під’їзди, щоб люди почали «прокидатися» та помічали красу довкола себе. Особливо трепетно в організації ставляться до давніх дверей, які не тільки є окрасою будь-якого будинку, а й ужитковою річчю для його мешканців. Але окрім реставрації дверей, активісти вже випустили інтерактивну розмальовку для дітлахів, розробили екскурсії та продовжують популяризувати бережне ставлення до історії, архітектури та культури свого міста. 

— Назва, вона насправді пояснює той стан речей, який в місті є: воно дійсно потребує, шоб ти його почав берегти. Це просто як констатація факту, і воно тебе закликає до певних дій. 

Своїм прикладом люди, яких організувала Марія з чоловіком Юрієм, показують, які скарби заховані у Франківську, де їх шукати та як про них дбати. 

Двері виготовлялися на замовлення родин, чиї будинки зводились у середмісті. Як і багато галицьких міст, тодішній Станіславів був дуже мультикультурним: жили тут не тільки українці, а й поляки, німці, євреї, вірмени. Кожна культура додавала колориту в оздоблення житла та елементи побуту. Після Другої світової все змінилося кардинально. Адже якщо до того житлові будинки переважно просто переходили до наступних поколінь, які дбайливо ставилися до побудованого та збереженого своєю ріднею, то у повоєнний час ці будівлі заселяють нові люди: 

— Після Другої світової війни, коли там дуже багато людей було винищено фізично, так. Ті ж євреї, там, чи українці і поляки повиїжджали. І склад населення дуже змінився. У ці всі пусті фактично квартири приїхали люди, які абсолютно не мали відношення до міста, от. І вони, звичайно шо, там асимілювалися і стали франківчанами, а от це відчуття відповідальності вони, на жаль, поки що не настільки набули, як би хотілося. 

Тобто під’їзди кам’яниць (мурованих будинків — ред.), куди заходиш через міцні різьблені двері, а всередині — з розкішними гвинтовими сходами, світловими ліхтарями на стелі та барвистою метлаською плиткою на підлозі, починають просто вислизати з уваги нових жителів, бо кожен неначе зачиняється у власному житлі, дбаючи про загальні частини будівлі досить поверхово.

Перші гроші на реставрацію дверей в 110-літній кам’яниці отримані, як грант від громадського ресторану Urban Space 100 – 36 тисяч гривень. У свою чергу, останні двері, які відреставрували учасники ініціативи, були профінансовані за кошти міського бюджету. 

В майбутніх планах ініціативи займатись не лише реставрацією дверей. 

«Окрім дверей, є ще вікна, ліпнина, ковані елементи, балкони, розписи, – говорить Козакевич. – На днях мали зустріч з мером міста, говорили про співпрацю та фінансування з міського бюджету. Адже завдяки децентралізації в міста є кошти і міська влада має бути зацікавлена у збереженні архітектурного обличчя міста, оскільки це впливає і на відвідуваність туристами, і на економічну привабливість».

Проект Благодійного фонду Олександра Шевченка та Інституту розвитку міста "Новий Івано-Франківськ" з реставрації старовинних архітектурних споруд міста.

Результат роботи вражає, здається, відновлено не двері як конструкцію, а сам час, дух, настрій, зміст чи то епохи, чи то майстра…Як тобі це вдається?, - каже Роман Бончук.

Це досягається мистецтвом багатьох рук, тут свою роботу робить багато людей. А з мого боку…Художнє відчуття чи що…

Дуже хочу відтворити дух естетичного почуття…Ось коли вони вже готові, ці двері, я аж завмираю на мить…Дуже цікаве відчуття, коли ти переносиш людину в епоху, коли можна відчути настільки люди раніше уважно і поважно ставилися до малих архітектурних форм. Раніше це було елітарним. Цю елітарність має відчути і сучасне місто.

Читайте також: Роман Бончук: "Ось коли вони вже готові, ці двері, я аж завмираю на мить… "