Найстаріші ресторації та кав’ярні старого Станиславова

Заклади громадського харчування в нашому місті були відомі віддавна, проте більшість з них у ХІХ столітті являли собою корчми з низьким рівнем обслуговування, де подавалися прості страви і напої. Такі корчми в Галичині часто називалися «мордовнями», бо там мало не щодня траплялися бійки. В Станиславові корчми розташовувалися в людних місцях, наприклад, поблизу Ринку. Звичайно, добропорядні й поважні міщани уникали подібних закладів. Вони відвідували ресторани, кав’ярні і цукорні… 

Одним з найстаріших у місті був ресторан власника броварні Сельдельмайєра, який знаходився по однойменній вулиці (зараз – вул. Новгородська) і був збудований ще у ХІХ столітті. Саме тут можна було скуштувати пиво станиславівського виробництва. Велика зала ресторану могла вмістити до 500 осіб, тому її часто орендували під різні зібрання. Реклама в газеті «Українське життя» від 3 квітня 1921 року повертає нас у минулі часи: «Пиво Зедельмайєра з першого парового бровару в Станиславові виробляє пива: мартовий лежак, ясний експорт… Дістати можна в гектолітрах, бочках, відрах, чвертках, вісімках. Заступництво в усіх містах!» 

Любили мешканці збиратися й у відкритому в листопаді 1896 року ресторані «Казино», який знаходився по вул. Сапіжинській, 12 (тепер – приміщення бібліотеки для юнацтва по вул. Незалежності). Сьогодні назва «казино» набула дещо негативного відтінку, але в минулому казино було місцем різноманітних забав, вечірок з танцями, громадських заходів. 

У ресторані були запроваджені абонементи на обіди і вечері. В газеті «Українське життя» від 15 травня 1921 року читаємо рекламу «Казино»: 

«Реставрація Антона Гаргесгаймера в Станиславові, вул. Сапіжинська, 12 поручає щодня свіжі вудженини й пиво першорядної якости. Дешева й смачна кухня. Приймає замовлення на вечорниці, забави й весілля». 

Модерні ресторани та кав’ярні європейського типу з’явилися у місті на зламі ХІХ-ХХ століть. 

У 1898 році у кам’яниці ресторатора Германа Басса (донедавна там була книгарня по вул. Незалежності, 19) відкрилася перша елітна кав’ярня-ресторан «Union».

У цій будівлі починалася історія однієї з найзнаменитіших станіславівських каварень, яка за два десятки років змінила аж три адреси. Заклад працював у кам’яниці Реґенштрайфа, поки у 1898 році власник не збудував для свого дітища нове приміщення на нинішній «стометрівці» (тепер – вулиця Незалежності, 19). Під час її спорудження, на яке було потрачено майже сто тисяч корон, архітектор (припускають, що ним був інженер Георг Шльосс) вперше в місті застосував аркаду на першому поверсі – поєднання галерей, арок і колонади.

Від 1 січня 1903 року кам’яницю Басса орендували кондитери Владислав Кровіцький та Ян Новорольський. У цьому місці, розташованому поруч із міщанським касино, після променадів так званою «лінією А-В» полюбляла зустрічатися міська еліта. Тут була електрична вентиляція, яка забезпечувала чисте повітря у приміщенні, велика кількість часописів, політичних і літературних, добре оформлена дамська кімната і два нових більярди. Запам’ятався «Уніон» курйозним випадком – коли до приміщення каварні в’їхав на коні один із офіцерів 6-го полку уланів, дислокованого у Станиславові. 

Але для такого популярного закладу приміщення було затісне, тому, коли у 1912 році в Станиславові з’явився перший «хмародер» (п’ятиповерхова кам’яниця Хованців – тепер вул. Незалежності, 4), «Уніон» негайно перемістився до нової будівлі, де розмістився також однойменний готель.

Влітку 1903 року по вул. Собєського (зараз – Січових Стрільців, 24) відкрився ресторан «Рояль» з великим залом, більярдом («шаровнею») та кав’ярнею. В ресторані щовечора грав дуже популярний у ті часи оркестр 24 піхотинського полку. Проте, незважаючи на пишне відкриття, ресторан не став взірцевим і часто трактувався вимогливими мешканцями як другосортний. 

У ХІХ ст. у європейських ресторанах запровадили меню, тобто перелік усіх страв, які може запропонувати кухня ресторану. Не відставав від нововведень і Станиславів. Перше меню з’явилося у нашому місті в ресторані, який відкрився 1906-го року в готелі «Центральний» по вул. Собєського, 4 (тепер – вул. Січових Стрільців, приміщення військового готелю «Зірка»). Власником ресторану був виходець із Кракова А. Лігенза. Обід із 5 страв у цьому ресторані коштував 2 корони, а із 4 страв – 1,4 корони (нагадуємо, що середня зарплата на той час становила 100 корон). 

1 травня 1914 року були відкриті ресторан і кав’ярня у готелі «Австрія» (за Польщі – «Варшава») по вул. Собєського, 16 (тепер – готель «Дністер» на розі вулиць Січових Стрільців та Шевченка), які обіцяли відвідувачам «перворядне упорядження з європейським комфортом, центральне огрівання, водопроводи, електричне освітлення, приступні ціни та солідну услугу». 

По вул. Сапіжинській (тепер – Незалежності, 11) у п’ятиповерхівці Кароля Гаусвальда, спорудженій у 1914 році розміщувався ресторан Гаубенштока. Згодом ресторан змінив свою адресу і розмістився по вул. Собєського, 22. 

Після побудови у 1904 році Пасажу Гартенбергів фешенебельна кав’ярня, пізніше – ресторан «Едісон», або «Пасаж», зайняла другий поверх будівлі. 

Цей торговельний центр був обладнаний окремим водогоном із кількома пожежними гідрантами, системою вентиляції, газовим освітленням і навіть невеличким фонтаном. 

Тож головною родзинкою пасажу стала каварня «Едісон» на другому поверсі. Як писав тоді Kurier Stanisławowski, каварню прикрашали: багата люстра, галерея для оркестру, буфетна зала, зала для гри у карти, читальня, навіть вбиральня для дам. 

Пасаж Гартенберга

Торгові зали нічим не поступалися каварні і трохи скидалися на музей. У нішах стояли скульптури, а стіни прикрашали картини з алегоричними зображеннями промисловості, хліборобства та мистецтва. Не були забуті й власники та творці об’єкту – одне з полотен зображало самих братів Гартенбергів і архітекторів Флейшля, Боублика та Кудельського за обговоренням проекту будівлі. 

Згідно з “Інформатором Станиславова”, виданим у 1929 році, у місті налічувалось 11 ресторанів. Крім уже відомих «Haubenstock», «Казино», «Варшава», «Union», в місті працювали «Брістоль» по вул. Собєського, 17 (тепер – вул. Січових Стрільців), «Flieg Karol» по вул. 3 Мая (тепер – вул. М. Грушевського), «Ziemianska» по вул. Вірменській, 18 (тепер – вул. Мельничука), а також ресторани без назв, власниками яких були  С. Хeндлер, М. Хабнер, Ф. Карчевіч, Т. Квятковський. 

Більше нових ресторанів відкрилося у Станиславові в середині 1930-х років, проте інформації про них обмаль. Згідно з матеріалами Воєводського управління фонду праці в м. Станиславові протягом 1933-1934 рр. працювали ресторани власників Соломона Гендлера, Пікауза; протягом 1934-1939 рр. – «Міраж» Клари Рубін, «Андрій» Леоніли Феніг, залізничний ресторан Філомени Чап, «Лувр» Аделі Драх; протягом 1937-1939 рр. – кафе-ресторан Хайма Фрідмана; в 1939 році – ресторан «Малополянка» власниці Ядвіги Акерман. 

Станиславівські ресторатори були об’єднані в Товариство власників ресторанів, яке очолював М. Гаубеншток. 10 вересня 1936 року у Львові відбувся З’їзд рестораторів Польщі, на якому були присутні й власники ресторанів зі Станиславова. 

Страви у станиславівських ресторанах були різноманітними і поєднували традиції української, єврейської, польської, австрійської кухонь. На одному столі могли органічно поєднатися єврейський курячий бульйон, українські вареники та струдель з яблуками – страва австрійської цісарської кухні. Не обходилося, звичайно, без кави – уже справді традиційного галицького напою! Чорна кава подекуди називалася «капуцин», кава з молоком – «мелянж», можна було замовити пошаровий кавовий десерт. 

Працювали у місті також кав’ярні та цукорні. У 1929 році улюбленими міськими кав’ярнями були «Haubenstock», «Варшава», «Union», «Пасаж», розміщені поруч з однойменними ресторанами, а також «Метрополь» по вул. Шидловского, 1 (тепер – вул. Грушевського). 

Цукорні, тобто кондитерські кав’ярні-магазини, були популярними серед станиславівських пань. Найбільш відомою була цукорня В. Скрута, яка розміщувалася по вул. Казимирівській, 4 (тепер – вул. Гетьмана Мазепи, де розташований магазин «Головні убори»). Також відомі цукорні по вул. 3 Мая, 1 (тепер – вул. Грушевського), «фабрика шоколаду і солодощів десертних» В. Кровінського по вул. Сапіжинській, 4 (вул. Незалежності), «Затишок» по вул. Каземирівській, 9 (вул. Гетьмана Мазепи), «Закопане» по вул. Гославського (тепер – вул. Дмитра Вітовського) та ін. Про асортимент цукорень читаємо у рекламі: «Цукорня Івана Стаффа у Станиславові по вул. Міцкевича поручає свої вироби: торти, цукри, тіста, морозиво!». 

На втіху франківців, традиція цукорень почала відновлюватися – в кав’ярнях тепер можна подекуди скуштувати шоколад їхнього власного виробництва. Гарна традиція – вишукано, смачно, корисно! 

Каварня "Ґранд" займала перший поверх кам’яниці станиславівського багатія Озіяша (Осії) Блюменфельда (нині – вул. Січових Стрільців, 7), який був також власником млина на Бистриці Солотвинській (Золотій). Кнайпа відкрилася в цьому будинку відразу після його спорудження – у вересні 1896 року. Серед власників каварні називають такого собі Якуба Марґулєса, який був засновником і багаторічним очільником «Шинкарського товариства» у Станиславові. «Ґранд» вважався на той час одним із найпрестижніших закладів міста. Там не лише пили каву, приготовлену за спеціальним малайським рецептом, але й збиралися пограти в карти. 

Після Першої світової війни згадок про цю каварню вже немає. Замість неї за цією адресою рекламували «Будинок тканин і одягу» Владислава Щепанського і склад порцеляни, фаянсу, скла та електроламп Казимира Орковського. У радянський час кам’яницю націоналізували. Згідно з інвентарним описом 1939 року, будинок мав 27 кімнат, 14 кухонь, 4 крамниці та 12 пивниць у підвалі. Власника будинку Озіяша Блюменфельда «совіти» не чіпали, але він не уникнув трагічної долі – загинув серед перших під час розстрілу гітлерівцями єврейської інтелігенції 4 серпня 1941 року. 

А останнім власником «Ґранду» був якийсь Мендель Вайдлер, який також певний час володів розташованою поруч каварнею "Центральна", що містилася в однойменному готелі на вул. Собєського (нині – вул. Січових Стрільців, 4).

У 1906 році при готелі «Центральний» відкрили каварню та ресторан. Це був перший у місті заклад, в якому відвідувачам подавали стравоспис (меню) – перелік страв, які пропонувала скуштувати тутешня кухня. Власником ресторану був виходець із Кракова А.Лігенза. Обід із 5 страв у цьому ресторані коштував 2 корони, а з чотирьох – 1,4 корони (при середній тодішній зарплатні близько 100 корон).

Однією з найдавніших кавярень був заклад у сусідньому готелі «Імперіал», що стояв на перетині вулиць Собєського (нині Січових Стрільців) та Казимирівської (нині Мазепи). Розрахований на 30 номерів готель урочисто відкрили 1 липня 1893 року. Він приваблював клієнтів помірними цінами (від 1,6 корон за ліжко-місце), але на початку 1920-х років прогорів, і нові господарі перепрофілювали його на звичайний прибутковий будинок. Хіба що на першому поверсі ще якийсь час працювала ресторація Феніґа, відома дешевими комплексними обідами, сніданками та вечерями. 

Каварня «Габсбурґ» не зажила особливої слави, натомість її наступниця – ресторація Гаубенштока – стала мегапопулярною. Заклад вважався аристократичним, складався з двох залів – верхнього та нижнього.