• Головна
  • Вербовецька сорочка: як в Карпатах створювали найціннішу спадщину гуцульської культури (ВІДЕО)
19:00, 15 серпня 2019 р.
Надійне джерело

Вербовецька сорочка: як в Карпатах створювали найціннішу спадщину гуцульської культури (ВІДЕО)

Вербовецька сорочка: як в Карпатах створювали найціннішу спадщину гуцульської культури (ВІДЕО)

Гуцульщина здавна славиться неймовірною красою гір, кришталевою чистотою потоків і річок. Але при цьому кліматичні умови Карпат досить суворі, і місцеві жителі завжди відчували це на собі.

Для того, щоб їм було комфортно в таких умовах, люди носили теплий і зручний одяг, тому що доводилося багато рухатися, перестрибувати через струмочки і перелази, ходити гірськими стежками.

Одяг на Гуцульщині відігравав певну символічну роль, він уособлював добробут сім’ї. У жінок і чоловіків, які його носили, був особливий статус, певне соціальне становище.

Тому кожна сім’я прагнула мати хоча б кілька комплектів святкового одягу, який і представляв людей у громаді в тому чи іншому селі.

Читайте також: Лудинє-фест- фестиваль автентичного одягу в Косові

“Унікальністю і неповторністю відрізняються жіночі сорочки чотирьох сіл передмістя Косова – Черганівки, Вербовця, Смодни і Старого Косова. Особливістю цих сорочок є те, що в них повністю вишиті рукави. І ймовірно через те, що найбільше таких сорочок було саме у Вербовці Косівського району, вони і отримали назву “вербовецькі рукавниці“. Інакше їх ще називають “рукавниці” або “рукави”, – розповідає заступник генерального директора з наукової роботи Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського Ірина Федів.

Вперше зображення жінок і дівчат, одягнених у такі сорочки, можна побачити на фотографіях знаменитого фотохудожника Миколи Сеньковського. Зустрічаються вони також у творах Івана Труша і на замальовках відомої художниці, графіка і педагога Олени Кульчицької. Ці замальовки були видані ще в 1931 році.

“Сорочки-рукавниці, безумовно, були частиною святкового вбрання. Їх виготовленню треба було присвятити дуже багато часу. Як правило, це займало більше року. Дівчата і жінки довгими зимовими вечорами вишивали такі сорочки. Іноді, збираючись на вечорниці, одну сорочку могли вишивати і дві дівчини”, – говорить Ірина Федів.

Читайте також: Косівська мальована кераміка – диво Гуцульщини

Цікаві і самобутні костюми, що представляють весь ансамбль одягу косівського передмістя, можна побачити на численних фотографіях з Вербовця і Смодни. Костюм складався з домотканої сорочки з вишитими рукавами, двох фартухів-“запасок”, пов’язаних поясом-“попружкою”, і щедро прикрашеної безрукавки-“кептаря”.

Різних технік вишивки дівчата вчилися з дитинства, адже до заміжжя вони повинні були приготувати собі близько 20 сорочок, які використовували потім впродовж усього життя.

Verbovetskaya-sorochka-6-1024x576.jpg

Verbovetskaya-sorochka-6-1024x576.jpg

Сорочка з повністю розшитими рукавами була ще й ознакою заможності. Жінки і дівчата з заможних сімей самі не вишивали такі сорочки, а замовляли їх у майстринь, які цим і заробляли.

“Особисто мене в традиції “вербовецьких” сорочок вражає те, що це була досить складна, копітка робота, яка вимагала великих витрат часу. І, крім того, це була технічно складна вишивка”, – зазначає завідуюча Косівським музеєм народного мистецтва і побуту Гуцульщини Вікторія Яремин.

У Вербовецьких – рукави зашивали так, що квітки чергувалися: одна зелена, інша – темно-червона, або одна синя, а за нею – темно-червона”, – розповідає Марія Турчин.

У давнину вишивання було виключно жіночою справою. Газдині бралися за вишивку переважно взимку. З весни і до осені готували для цього полотно. Прядиво робили з льону або конопель. І це була досить важка  праця.

Найперше, треба було  відділити “чоловічі” коноплі від “жіночих”. Останні молотили, аби зібрати зерно. Потім у копанках розстеляли горстки конопель для вимочування у воді. Тут була особлива технологія. Далі – полокання, ціпання і кількаразове висушування. Вичісували волокна на металевому пристрої, закриваючи обличчя хусткою. Щітку робили з шерсті дикого кабана. Для створення полотна використовували верстат. На сорочки брали більш тонке полотно, грубе йшло на верети, мішки та возища – мотузки, якими перев’язували сіно. Нитки волокна золили у попелі з верби, яка робила полотно білішим, – додає майстриня Марія Турчин.

Крій сорочок теж мав свою особливість. Оскільки полотно було не дуже широким, то тут використовували метод “прямого кута”:  складали полотно удвоє, вирізували горловину і пришивали рукави, вкладаючи до них та боковинок чотирикутні вставки “для вільного руху”. Для цього ж внизу сорочки, яка зазвичай була довгою, вставляли клин.

(Світлини Мавки Лісової )

На Покутті та Гуцульщині був дуже незручний крій сорочок. Рукави збирали в уставок ззаду, залишаючи дуже малу відстань між ними. Через це сорочка ніби тягнула назад. Цим наші сорочки різнились від тих, які шили на східній України. Найбільше у нас оздоблювали рукави. Вишивка ніби  оберігала працьовиті руки. Також вишивали горловину і низ. Це теж був певний захист людини, оберіг від усього злого. На весільних сорочках переважно вишивали дві пташки, які дивляться одна на одну, докупи дзьобиками. Але є й такі сорочки, на яких пташки відвернуті у різні боки і більш нічого. Це був певний захист. Газди носили сорочки верхи по штанах і підперезувались поясами, аби у важкій роботі вберегти себе, – зазначає майстриня.

За її словами, до 20-х років на Галичині вишивальниці використовували лише шерстяні нитки. Фарбували їх натуральними барвниками: бузиною, горіхом, вільхою, яка давала жовті відтінки. Для того, аби отримати червоні кольори, використовували буряк. Популярними були техніки стебнівка, низинка, яворівка, рахункова гладь та церковання – проколювали на полотні шилом дірочки, які обшивали ниткою. Нині ця техніка відома як вирізування, вибивання та виколювання.   Вже у 30-х роках з’явились шовкові нитки найрізноманітніших відтінків, а пізніше – ще й  продукція відомої фірми “DМС”. Орієнтовно тоді ж з Європи на Галичину прийшов і “хрестик”, який нині став найбільш популярною технікою у вишивальниць.

Читайте також: Гуцульска трембіта - душа українських гір та гордість України

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Прикарпаття #одяг #історія #культура #Вербовецька сорочка #карпати #гуцули #вбрання #традиційне
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить

Коментарі

Оголошення
live comments feed...