Маланка любить забаву. Де на Прикарпатті чорти кидають перехожих у сніг, лякають дітей й жартують з молодицями

Так уже склалося, що зимові місяці багаті на обрядові свята. Цикл розпочинається з 4 грудня - зі свята Введення, а закінчується аж 15 лютого - на Стрітення. 

І хоча більшість свят прив'язані до церковного календаря, є й такі, що дійшли до нас з язичницьких часів. Серед них - свято Маланки, пише Репортер.

Традиції прадідів 

Нині 13 січня християнська церква відзначає день преподобної Меланії. Однак, у дохристиянські часи в цей день наші предки святкували початок нового року та Щед­рий вечір. Назва «щедрий вечір» пов'язана зі звичаєм накривати багатий стіл. Адже за народним повір'ям, чим більше буде наїдків, тим щасливішим буде наступний рік. 

У святковому меню обов'язково мають бути страви зі свинини. Також прийнято готувати млинці, пироги, вареники з сиром. Втім, головною стравою 13 січня, як і на Святвечір, має бути кутя. Та вже не пісна, а «щедра» - може бути зварена на молоці або ж з додаванням масла чи навіть м'яса. Наші прадіди вважали цю страву символом примирення. Тому в Щедрий вечір ходили з кутею в гості до сусідів і родичів, з якими були непорозуміння чи конфлікти. 

Однією з найвеселіших традицій відзначення нового року вважається «водіння кози» на Маланки. На Прикарпатті вона збереглася. Із заходом сонця і до пізньої ночі компанії парубків, які переодягаються у різних персонажів, ходять щедрувати по хатах, особливо тих, де є дівчата на виданні. 

Традиційно наряджаються в діда, бабу, козу, чорта, цигана з циганкою, жида, москаля та Василя з Маланкою. 

Відома щедрівка: «Ой, господарю, господарочку. Пусти в хату Маланочку. Маланочка чисто ходить. Нічого в хаті не пошкодить. Як пошкодить, то помиє. Їсти зварить та й накриє. Добрий вечір! Щедрий вечір!».

До хати щедрувальники заходять лише з дозволу господарів. А там уже розігрують жартівливі сценки, поки Маланка «наводить порядки». Потім в оселю впускають козу, яка спершу всіх лякає, а потім починає танцювати. 

Позбутися таких гостей доволі важко, тож господарі кличуть на допомогу стражників, які також є серед переодягнених молодиків. Ті випроваджують з хати гамірних щедрувальників, за що отримують винагороду. 

Пістиньський карнавал 

Традиція маланкування збереглася у Белелуї на Снятищині, а також у селах Верхній Вербіж та Баб'янка, що на Коломийщині. Однак з особливим розмахом Маланку святкують у Косівському районі. 14 січня, на свято Василя, у селі Пістинь збираються щедрувальники із довколишніх сіл. На відміну від традиційної Маланки, де переодягаються, як правило, чоловіки, у Пістині залюбки маланкують гуцульські ґаздині. 

З часом маски й персонажі оновлюються, i тут даються взнаки злободенні проблеми та модні віяння. Часто поруч із Чортом можна побачити якогось відомого політичного діяча чи героїню телесеріалу. Не кажучи вже про американських полiцейських, бетменiв та iнших «народних улюбленцiв». Проте немає одних i тих же персонажiв навiть у селах по сусiдству. В кожному маланкують по-своєму.

Ряджена ватага рухається селом з жартами, сміхом, вигуками. На вулицях можна зустріти будь-яку нечисть, від малого до великого. Відбитися непросто. Якщо вас тільки злегка побили віником, вважайте, що пощастило. Можуть і водою облити, і сажою вимазати. Народ найбільше веселять чорти, які кидають перехожих у сніг, лякають дітей, жартують з дівчатами й молодицями. 

Та якщо раніше маланкарі ходили по вулицях пішки або їздили на прикрашених конях, то зараз вони будують велетенські конструкції на своїх автівках. Таке дійство нагадує бразильські карнавали, щоправда, учасники не в купальниках, а на вулиці - сніг та холод. 

Згодом усі збираються біля імпровізованої сцени в центрі Пістиня, де відбувається основне театральне дійство. Сценарію пістинська Маланка, як правило, не має, «актори» багато імпровізують. Та будьте певні, нестримні танці та жартівливі сценки запам'ятаються на все життя. 

Маланчина столиця 

Цікаво та оригінально відзначають Меланки у селі Вашківці (Вижницький район Чернівецької області). До речі, на Буковині це свято називають - «Переберія». Місцеві жителі до нього ретельно готуються протягом цілого року, «перебираються», власноруч шиють костюми та розмальовують маски.

14 січня вулицями села ходять перебрані «діди», кроплять усіх зустрічних васильком і наливають кожному порцію горілки. Далі йде «баба», яка нібито вимітає віником злих духів, потім - цигани з ведмедями, козаки, чорти, жид-крамар. 

Цього дня також влаштовують своєрідні змагання - у кого найцікавіші маски, танці, театралізовані виступи, і хто найкраще розвеселить публіку. «Ведмеді» міряються силами, «діди» братаються з «циганами», а «козаки» свистом намагаються розігнати той рейвах. Закінчується свято очищенням водою - усі маланкарі гуртом купаються в ополонці, щоб у крижаній воді втопити нечисту силу. До речі, купають і деяких гостей... 

Та найголовніше те, що традиція «вашківської Меланки» має свою історію. Буковинські легенди розповідають, що колишній власник Вашківців граф Петріно був шанувальником старовини і всіляко заохочував гучне святкування Маланки. Кожен чоловік (жінки до переберії не допускаються) намагався виготовити такий костюм, який би вразив графа. Натомість Петріно виставляв кожній команді перебраних бочку пива і відзначав володаря найкращої маски. 

А ще Вашківці прославились єдиним «переберійським» костюмом «бук-шандаря». Його власник, вашківчанин на прізвище Курик, раніше служив у почесній варті цісаря Франца Йосифа. Чоловік удався ростом нівроку - до двох метрів, менших на таку службу й не брали. Відслуживши, привіз із Відня додому розкішну парадну форму - шапку з «павою», еполети та гарний шкіряний ремінь. Згодом до цісарських цяцьок підібрали народні елементи, і так виник костюм того «бук-шандаря». 

Та розповідати про Маланку - все одно, що змальовувати словами удар блискавки. Це треба побачити. Тож не пожалійте свого часу і гайда на карнавал. А от куди краще їхати, в Пістинь чи Вашківці, вже вирішуйте самі.