Карпатська хата - інтер'єрні традиції та естетика національної самобутності

Характерний тип карпатської хати – трикамерна будівля з входом із довшої сторони. Ці три камери лежать по одній осі, двері знадвору ведуть у центральну камеру, яка зветься сіни і не має вікон та стелі. З сіней одні бічні двері ведуть у світлицю, яка зазвичай має три вікна й піч і виконує функцію житлового приміщення. Другі бічні двері ведуть із сіней до комори з невеличким отвором у стіні для вентилювання та часткового освітлення.

Світлиця й комора мають стелю, в сінях зазвичай міститься драбина на горище. Хату завжди ставлять вхідними дверима на південь, тому світлиця займає східну, а комора – західну частину будівлі. У світлиці два вікна розташовуються в південній стіні, притім одне з них знаходиться навпроти челюсті печі (яка міститься у куті між дверима й північною стіною), щоб освітлювати для господині найбільш функціональну частину. Друге вікно роблять у східній стіні. Кут між східним і південним вікном зветься «покуть». Його, зазвичай, оздоблено іконами, пише carpathian-heritage.org.ua.

Двері з сіней до світлиці містяться між піччю та південною стіною. Між дверима і південною стіною, зазвичай, знаходиться мисник, на полицях якого виставлені мальовані полумиски, тарелі, дзбани, що служать окрасою та показником достатку господарів хати. Північна стіна світлиці мала лише одне, незначне за розміром вікно, що захищало від тепловтрат.

Зовнішній вигляд хати відповідав естетичним вимогам українця і вирізнявся характерними формами даху. Як правило, чотирисхилий дах був критий різноманітними способами: ґонтом (ґонта, ґонтина) – вузькими, тонкими коленими дощечками, що мають клиноподібний переріз з пазом у товстій кромці, у який входить гострий край наступної; шиґлями (Лемківщина); дранкою (дранниця), соломою. 

Особливістю архітектури житлового будівництва є застосування галерей (кружґанків), широких навісних дахів. Ці елементи наші пращури використовували із прагматичних міркувань, оскільки географічне розташування, кліматичні умови гірських регіонів змушували захищати свої оселі та архітектурні споруди від значних опадів, вітрів. 

Фундаменти житла горян були прості, із застосуванням коротких вертикально розташованих стовпців з колод або великих дубових колод, покладених на землю. При наявності каменю, фундамент робили з нього, викладаючи насухо, без вапна. 

Жителі Карпатського гірського пасма будували «на зруб». Особливість дерев’яного будівництва на території Карпат – це те, що колоди для зрубу обтесували й робили плоскими з чотирьох боків: брус щільно прилягав один до одного, створюючи гладку щільну площину стін в інтер’єрі та ззовні. Найбільш давній, зрубний спосіб – це виведення стіни способом укладання однієї колоди на іншу, які в кутках стіни зв’язані залепами. Простежується кілька традиційних способів: риб’ячий хвіст, канюки, вугли, потайні зуби, прямі і скісні замки та багато інших.

Розміри зрубних структур були обмежені довжиною дерева. Важливий елемент дерев’яної архітектури – кронштейни, що підтримували навислі дахи. Прості фундаменти потребували захисту від дощу, і це спонукало проектувати широкі дахи навколо будівлі. Чим більші опади в певному районі, тим ширшими були навіси на кружґанки. В Карпатському регіоні вони нависають до 2,5 м. Їх підтримували випуски зрубин, що творять піддашшя, або опасання. 

Покрівля піддашшя, або зовнішнє опасання, ефективно захищає низ стін будівлі від вологості, що конденсується з повітря. Окремі частини й деталі карпатських хат, зокрема гуцульської, відзначаються вишуканими пропорціями, мистецькими формами. Так званий заломний дах утворює обшальовані та заповнені дошками фронтони з віконними отворами та вирізьбленими оздобами, що є цікавим композиційним елементом декору в екстер’єрі хати. Широкі піддашшя й опасання були звичними рисами житлових будівель Бойківщини, Гуцульщини.

Традиції оздоби хати сягають глибокої давнини. Частина оздоб пов’язана з конструкцією хати, інша – більш декоративна. До оздоб, пов’язаних із конструкцією хати, відносяться сволоки, що підтримують стелю, які часто оздоблені різьбою, обрамлення вікон всередині та знадвору, одвірки дверей, піч, яка за своєю формою й контурами гармонійно компонується з основними лініями світлиці. До орнаментації, ритмічно пов’язаної з основними конструктивними лініями світлиці, відносяться лавки під стінами, стіл, ослони (переносні лавки), мисник, полиці на стінах тощо.

Внутрішня орнаментація української хати творилась впродовж тисячоліть і була тісно переплетена з магічними віруваннями та обрядами, які відбувались у цій хаті. Головна ужитково-декоративна частина світлиці – покуття. Це куток навпроти вхідних дверей між східними та південними вікнами. Він привертає до себе увагу, оскільки тут сконцентрована основна маса оздоб: ікони, різдвяний дідух, який символізує доброго духа, опікуна урожайності і щедрості, обжинкові вінки, вишиті рушники. Цей куток був священний, усі урочисті родинні події відбувались при нім. Тут, зазвичай, стояв стіл (стіл-скриня), вкритий скатертиною. На столі завжди лежали хліб і грудочка солі. На покуттю розвішувались по обидві сторони ікони, оздоблені вишиваними рушниками, іноді ікони розташовувались у два ряди вздовж південної й північної стіни. Краса і семантичність декорів українських хат Карпатського регіону розвивали відчуття естетики, спонукали залучати до неї дітей, що перебували в цьому середовищі. А зв’язок орнаментики з релігійно-ідейним змістом традицій підтримувався й розвивався традиційними казками й оповіданнями, що впливало на формування світогляду та самоідентичності. 

Читайте також: Гуцульська хата – інтер'єрні традиції та автентика з комфортом.

Партнер рубрики Інтер'єрні традиції Дизайн-студія ТзОВ «ДубКо». Фахівці дизайн-студії наддадуть Вам консультації та допоможуть Вам створити дизайн своєї оселі в автентичних національних традиціях інтер'єру чи з врахуванням сучасних трендів.