• Головна
  • "Чули, як за 500 метрів пролітають гради": Історія переселенки з Харкова Катерини Чернової, яка переїхала у Франківськ
12:30, 26 серпня 2022 р.

"Чули, як за 500 метрів пролітають гради": Історія переселенки з Харкова Катерини Чернової, яка переїхала у Франківськ

Катерина Чернова разом із хлопцем приїхали до Івано-Франківська з Харкова чотири місяці тому, коли обстріли у місті почали посилюватися. Вони зібрали речі, пішли на вокзал і застрибнули у перший потяг, який побачили на пероні, навіть не знаючи, куди він їде.

Про переїзд на Прикарпаття, налагодження життя у новому місті, упередженість до переселенців, а також про те, чому точно більше не розмовлятиме російською мовою, Катерина розповіла Суспільному.

Чули, як за 500 метрів пролітають гради

У рідному Харкові Катерина Чернова працювала стоматологом та навчалася на аспірантурі в медичному університеті. Але після початку повномасштабної війни дівчина змушена була залишити все і переїхати з багатоповерхівки у приватний будинок на околиці міста.

"Одного разу ми з хлопцем пішли смажити шашлик. Коли стояли біля мангала, чули, як буквально за метрів 500 від нас летіли гради", — пригадує дівчина.

"Чули, як за 500 метрів пролітають гради": Історія переселенки з Харкова Катерини Чернової, яка переїхал..., фото-1, Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Фото: Суспільне Івано-Франківськ

Застрибнули в перший поїзд, який стояв на пероні

Катерина розповідає, через постійні обстріли вона та її хлопець що два дні ночували у підвалі. Друзі дівчини, які воювали у лавах ЗСУ, порадили їм виїхати, оскільки була загроза посилення обстрілів. За пів години вона зібрала найнеобхідніші речі та поїхала з хлопцем на вокзал.

"І там стояв один потяг на третій колії. Тобто до неї ще треба було дістатися. І коли ми вже виходили через підземний перехід до поїзда, то побачили, що він уже починає рушати. Нас почув провідник і подав руку — ми просто залізли туди: спочатку — я, потім — хлопець, потім — валізи", — розповідає дівчина.

З її слів, сівши на поїзд, вони з хлопцем навіть не знали, куди їдуть. Проте раділи, що вдалося врятуватися.

"Їдемо вже 20 хвилин, до нас приходить провідник і питає: "А вам куди?" А ми сидимо і просто не знаємо, куди їде потяг. Просто застрибнули в перший, який стояв на пероні. І провідник продовжує: "Ми взагалі-то їдемо до Франківська". І ми з хлопцем: "Окей. До Франківська так до Франківська", — пригадує Катерина.

"Ви — з Харкова, і ми вас не братимемо"

У місті дівчина живе понад чотири місяці. Разом із хлопцем винаймає квартиру та працює асистентом стоматолога у приватній клініці. Знайти роботу було складно.

"Коли я прийшла на першу на співбесіду у Франківську, мені сказали, що "ви — з Харкова, і ми вас не братимемо. Їдьте у свій Харків і займайтеся там своїми справами". Мене це дуже обурило. Я подумала, що тут усі власники такі. Але коли прийшла в іншу клініку, то зрозуміла, що це не так", — розповідає дівчина.

Українська мова єднає народ

Катерина каже, на Прикарпаття хотіла приїхати давно, але не було нагоди. Вона додає: не шкодує, що потяг їхав саме до Івано-Франківська, адже тут — чудові люди та красива архітектура. Але, каже, як би добре не було, хоче повернутися до Харкова. Проте розмовляти планує вже українською.

"Я розмовляла російською, бо так розмовляла зі своїми батьками, друзями, бо все життя я говорила цією мовою. Але, приїхавши сюди, я зрозуміла, що дуже потрібно розмовляти українською. Вона єднає наш народ", — каже Катерина.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...