Зайшов у 19, вийшов у 20: історія військового, який 292 дні тримав оборону (ФОТО)

У 19 років Богдан зайшов на позицію в Степногірську, розраховуючи пробути там два місяці. Вийшов у 20 - через 292 дні. За цей час змінилося все: війна стала для нього щоденністю, вчорашній юнак - бійцем, а слово "дім" набуло особливого значення.

Два місяці перетворилися на 292 дні.

Історію воїна розповіла 128 окрема важка механізована бригада "Дике Поле".

Богдан пішов до війська у 19 років. До цього закінчив будівельний коледж. Але з війною він познайомився ще у 16 - тоді його рідна Боромля на Сумщині півтора місяця була під окупацією.

24 лютого хлопець був у брата. Про початок повномасштабної війни дізнався майже одразу. Спочатку не хотілося вірити, що це відбувається насправді. Але вибухи й російські танки на сусідній вулиці швидко все пояснили.

Після звільнення Боромлі Богдан закінчив навчання, а потім добровільно пішов до ТЦК. Вишкіл проходив в Україні та Франції. Після цього потрапив до 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».

Згодом його підрозділ опинився у Степногірську.

Починали буквально з ями

Позицію довелося облаштовувати майже з нуля. Спочатку там були тільки яма, накриття, маскувальна сітка і клейонка.

Богдан разом із 26-річним побратимом поступово облаштовував місце так, щоб можна було спостерігати за територією і чути, що відбувається навколо. Для побратима це був перший бойовий вихід, тому Богдан уже сам передавав йому свій досвід.

Перші дні були найважчими.

"Постійно крутилася думка, що ворог може зайти на позицію", - згадує він.

З часом Богдан звик до місцевості. Навчився розрізняти звуки дронів, помічати найменші рухи й навіть орієнтуватися за шерехом. Російські військові були настільки близько, що їх іноді можна було почути, хоча побачити їх не вдавалося.

Один вихід по воду

Одного разу через туман Богдану та його побратиму вдалося вийти по воду.

Вони дійшли до джерела, набрали воду і вже поверталися назад, коли почули крики.

Хлопці залягли в ямі. За кілька хвилин побачили двох російських військових, які йшли прямо на них.

Бійці швидко відреагували.

Пізніше з радіоперехоплень стало відомо, що після цього інші російські військові побоялися йти далі.

16 днів самому

Найважчими для Богдана стали 16 днів, коли він залишився один на позиції.

Його побратим загинув від вибуху ворожого боєприпасу. Нового напарника довелося чекати понад два тижні.

"Все одно страх є, звісно, що зайдуть", - каже Богдан.

Він сам зробив додатковий захист навколо позиції та постійно стежив за тим, що відбувається навколо.

Так він і протримався ці 16 днів.

Шлях додому

Зрештою прийшов наказ виходити.

Але просто поїхати додому не вийшло. Богдан із побратимами подолали пішки 16 кілометрів через небезпечну зону.

Вийшли вранці. Увечері дісталися до своїх пілотів БПЛА. Наступного дня дійшли до точки евакуації.

Після 292 днів на позиції Богдан нарешті був у безпеці.

Перше, що він зробив, - зателефонував мамі.

На позиції зв'язок із рідними був дуже обмежений. Вони могли передавати короткі голосові повідомлення через рацію приблизно раз на тиждень. Тому тепер найважливішим було просто сказати мамі: він живий.

Після цього хотілося найзвичайніших речей - помитися, перевдягнутися, нормально поїсти.

І, звичайно, бургерів.

"Два - і достатньо", - усміхається Богдан.

Зараз у нього відпустка. Він нарешті вдома - разом із мамою, сестрами та братом.

У Степногірськ він зайшов у 19 років.

Вийшов у 20.

Мав пробути там два місяці.

Провів 292 дні.

І тепер найбільше цінує те, що знову може просто бути вдома.