Корозія зменшує переріз колон, балок і ферм, а разом із ним — запас міцності. Відновити покриття на змонтованому каркасі під покрівлею в рази складніше, ніж нанести його правильно в цеху. Тому антикорозійний захист закладають ще на етапі виготовлення.

Почніть із категорії середовища

Стандарт ISO 12944 поділяє середовища за корозійною активністю: від C1 — опалювані сухі приміщення — до C5 і CX з агресивною промисловою чи морською атмосферою. Неопалюваний склад чи ангар зазвичай належить до C2–C3. Тваринницькі ферми, автомийки та виробництва з вологою й хімією — до вищих категорій. Від категорії залежить вибір фарб, кількість шарів і товщина покриття.

Підготовка поверхні важить більше за фарбу

Найдорожча фарба не тримається на окалині, іржі й жирі. Для промислових систем поверхню очищають абразивоструминним способом до ступеня Sa 2½ за ISO 8501-1 — до рівномірного металевого блиску. Ручне й механічне очищення St 2–St 3 підходить для ремонту та простих умов. Після очищення знежирюють і ґрунтують якнайшвидше, поки на металі не з’явився наліт.

Система покриття

  • ґрунт — забезпечує адгезію й основний антикорозійний захист, у складних середовищах використовують цинконаповнені ґрунти;
  • проміжний шар — набирає потрібну товщину й бар’єрні властивості;
  • фінішний шар — захищає від ультрафіолету й надає колір.

Для сухих приміщень достатньо алкідних систем, для вищих категорій застосовують епоксидні ґрунти й поліуретанові фінішні фарби. Альтернатива для дрібних елементів і агресивних умов — гаряче цинкування.

Як наносять фарбу

У цеху основний спосіб — безповітряне розпилення: воно дає рівний шар потрібної товщини за один прохід і швидко покриває великі площі. Пензлем прокрашують шви, кромки й важкодоступні місця, валиком — лише прості площини під час ремонту. Кожен наступний шар наносять після висихання попереднього в межах часу, вказаного виробником фарби, інакше погіршується міжшарова адгезія.

Товщина й контроль якості

Товщину сухої плівки вимірюють товщиноміром у кількох точках кожного елемента. Недобір товщини означає передчасну корозію, надмірна товщина — тріщини й відшарування. Зварні шви, кромки й отвори — найслабші місця: їх додатково прокрашують пензлем перед основним шаром.

Строк служби покриття

ISO 12944 задає і плановану довговічність системи: L — до 7 років, M — від 7 до 15, H — від 15 до 25, VH — понад 25 років. Це строк до першого капітального ремонту покриття, а не гарантія. Для каркаса, який важко підфарбувати під покрівлею, логічно закладати високу довговічність навіть у неагресивному середовищі: різниця в ціні фарби менша за вартість робіт на висоті.

Транспортування й монтаж

Свіже покриття легко пошкодити стропами й ланцюгами. Елементи перевозять із прокладками між ярусами, піднімають текстильними стропами або з м’якими накладками. Вогнезахисні фарби, якщо вони потрібні за проєктом, наносять поверх сумісного ґрунту — систему вогнезахисту й антикорозійного захисту підбирають разом.

Цех чи будівельний майданчик

У цеху контролюють температуру й вологість: поверхня має бути щонайменше на 3 °C теплішою за точку роси, інакше покриття ляже на конденсат. На майданчику залишають лише підфарбування монтажних стиків і місць, пошкоджених під час транспортування.

У київській компанії «Ейдосбуд», наприклад, металоконструкції для складів, ангарів і цехів ґрунтують і фарбують ще у власному цеху: товщину покриття перевіряють до відвантаження, а кожен елемент маркують під монтажну схему. На майданчик каркас приїжджає готовим до складання, тож власним бригадам лишається підфарбувати тільки монтажні стики. Замовник щотижня отримує фотозвіт про стан замовлення.

Що закласти в технічне завдання

  • категорію корозійності середовища та бажаний строк служби покриття;
  • ступінь очищення поверхні;
  • склад системи покриття й товщину кожного шару;
  • колір фінішного шару;
  • порядок контролю й підфарбування після монтажу.

Із таким завданням підрядник рахує захист точно, а замовник отримує каркас, якому не потрібне фарбування на висоті через кілька років.