Державна служба чи бізнес? Одкровення франківчанки, яка більше 10 років працювала на державу

Я давно хотіла написати цю статтю. Надто багато думок назбиралося. Надто багато хочеться сказати вже давно, а особливо, після звільнення і переходу в іншу сферу. Адже, все, що збираюся розповісти, пережите мною особисто. З обох боків.

Відразу застерігаю, я не беруся нав’язувати свої думки, як єдино істинні. Перш за все – це мої суб’єктивні відчуття. Але вони висновуються на особистісному переживанні – двох сфер, двох систем, двох світів, між якими, на жаль, поки прірва.

Отже. Я більше 10-ти років пропрацювала в структурі, що зі всією пафосністю статусу, зараховує собі до чеснот належність до державної. Не буду деталізувати специфіку. Думаю, самого вже означення «держструктура» вистачить для того, щоб охарактеризувати її, як ціле, як своєрідний організм, незалежно від напрямку, галузі тощо. Стан справ в цьому «організмі» однаковий усюди, з окремими відмінностями, що, однак, не змінюють суті. Тому тут і надалі окреслюватиму цю структуру як «Сектор «Д».

Я не забуду як вперше прийшла сюди. Речі, які ми робимо вперше, зазвичай, не забуваються. Перша робота після університету. Все таке «доросле» і незнане. І тим – таке привабливе! Серйозні люди в ділових костюмах, серйозні завдання, перші власні гроші! Ці відчуття не забуваються. За повнотою, вони, мабуть, зрівняються з виграшем мільйона в лотерею. 

Я починала клерком найнижчого розряду, але, попри все, почувалася щасливою. Коли ти молодий, тобі чомусь завжди здається, що усе (краще!) неодмінно попереду! Це вже потім, з віком, починаєш оглядатися на втрачені можливості…

В мене ж була молодість і цікавість «що далі». А ще багато друзів «назовні», «в світі», які, скажу забігаючи наперед, як і інші чинники, не дали мені загрузнути в трясовині, що гордо зветься «Сектор «Д»! На жаль, в більшості випадків це процес незворотний.

Я долала щаблину за щаблиною, держава – революцію за революцією, і всі разом ми натхненно чекали змін! А потім я дорослішала – роками і внутрішньо,  розуміючи, що найважливіші зміни – це ті, які ми можемо зробити передовсім в собі.

Я і зробила. Не скажу, що це було так легко, як зараз тут писати. Момент, який я називаю «засмоктуванням». Чим більше ти вростаєш в цю систему, тим важче вона тебе відпускає. Більше того, пускає в тебе метастази сумнівів, які розповзаються ще й після того, як ти таки зробиш цей крок. «Ракові клітини» «Сектору «Д» отруюють твоє бачення реальності і особистого місця у ній. Через те, страх невідомості підкріплюється постійною невпевненістю з десятками запитань. Але я наважилася. Вирішила змінювати не лише роботу, але й місто.

Зараз я у Львові. Працюю в міжнародній торговельній компанії. Знову ж таки, специфіку деталізувати не буду. Візьмемо просто дуже загальні (бо ж, зрозуміло, на всіх шаблон приміряти неможливо) вихідні дані – міжнародна компанія, не «одноднівка», не «прокладка», що слугує засобом відмивання грошей. Реально діюча фірма з штаб квартирою за кордоном і відділеннями по цілому світу. Назвемо цей набір даних «Б» («бізнес»). І ним я буду характеризувати так званий інший бік медалі.

Ну а далі спробую проводити паралелі (перпендикуляри?).

Заробітня плата    

Почну, хоч і з прозаїчного, та чи не головного.

Мої перших зароблених 50 грн в «Д» при доларі по 5 грн то ще таки були гроші. А далі усе почало котитися по якійсь невблаганно похилій низхідній лінії. І кожного разу, коли здавалося, що далі вже нема куди гірше, виявлялося, що попередній етап, ще був значно кращим.

І кожного разу, коли здавалося, що далі вже нема куди гірше, виявлялося, що попередній етап, ще був значно кращим.

Зарплати в «Д» секторі це окрема історія. Вони не те, що низькі, вони сміхотливо низькі. І це пункт, який у мене щоразу викликає «збій» в тому, що ми називаємо «логічні процеси». На фоні безперервних розмов про покращення, вдосконалення, реформування, словом «світле майбутнє», до якого ми рухаємося вже 25 років незалежності, при чому, незалежно від тих «кольорів», які при владі, зарплатна ситуація в «секторі «Д» постійно направляє мене до думки про задзеркалля (чи про паралельні світи, ну, словом, ви зрозуміли).  Я таки ніколи не збагну, як представник «Д» сектору із зарплатнею в 1500 грн має вижити в сучасних ринкових умовах? Ну і, при цьому, ви ж пам’ятаєте, ми активно боремося з корупцією! Ні, я не за хабарі. Я проти брехні. Самообману. І нас або таки справді мають за лохів, при чому ж відверто! Або таки вірять, що на 1500 грн можна вижити, та ще й, при цьому, сумлінно виконуючи обов’язок перед державою!

Стереотип

Боюся, зараз викличу шквал критики, але друзі мої дорогі, не всі держслужбовці живуть на хабарі і не всі держслужбовці однакові. Так, значна частина своєю поведінкою демонструє протилежне, але це той випадок, коли суспільна думка формується не на найкращих прикладах. І, як не прикро, тих прикладів, на жаль, більшість. Замкнуте коло взаємообумовлювань. Бідність породжує жадібність, жадібність утверджує усвідомлення влади, а останнє провокує бажання наживи. В результаті маємо, що маємо. Та навіть в цьому, здавалося б, замкнутому колі є винятки. І ті винятки чесно живуть на одну зарплату (як це робила я), носять з дому обіди, розігріваючи на батареях, і вислуховують звинувачення на кшталт «та всі ви там однакові»! Часом і «винятки» зриваються, в більшості, від безвиході, з якої не в силі вирватися, і цим ще більше підсилюють думку громадськості про ситуацію в «Д» секторі.

Страх

Я працюю у Львові вже більше року, а досі не можу звикнути. До того, що запізнитися, не означає спричинити кінець світу, що висловити свою думку не означає на щось нарватися, що побачити начальника – не те саме, що побачити чорного кота.

А взагалі, в нашій країні я б зорганізувала якийсь клуб реабілітації «біженців» з «сектору «Д». Ну є ж у нас психологічна підтримка наркоманів, алкоголіків тощо. Насправді, воно звучить дещо абсурдно, але ви не уявляєте як воно людині (з того відсотка «інших»), яка, все-таки, наважилася вийти. І тут хочу відзначити фактично ідентичні риси з сектантством. Там і там – замкнена  система. Там і там обіцяють золоті гори за вступ. Коли ти вже всередині – тобі усіляко вживлюють в мозок усвідомлення месіанства твоєї праці, що часом доходить до абсурду, адже люди настільки починають в це вірити, що всі їхні вчинки і поведінка стають прямо пропорційними цьому переконанню. Далі. І в секті і в «секторі «Д» завжди раді адептам-новозалученим, адже в обох випадках суть їхня зводиться до масовості. А де є масовість, там легко замаскувати відсутність логіки і здорового глузду, бо ж «більшість» дає почуття безпеки!

В обох випадках структура тримається на чіткій ієрархії і взаємній підпорядкованості, і спробуй-но наважся подати голос!

І, мабуть, найгірше, і там і там, будь-яка спроба втечі пов’язана, передусім, з пекельною внутрішньою боротьбою, адже, хіба можна залишити секту/«сектор Д»? Це ж «мій дім, тут про мене дбають/дають відпустки, лікарняні, подарунки на Миколая»...

Відчуття свободи

В принципі, дотичне до попереднього. Адже, де є свобода, там нема страху і навпаки.

Перші мої дні на новій роботі були схожі до візиту в якусь екзотичну країну. Або ж того відчуття, коли ти жив в СРСР, і тут раптово тебе відправили у відрядження до Європи.

Я ходила коридорами часом ледь не з відкритим ротом. Безкоштовна кава, тістечка, вода... З тим всім добром ти можеш сміливо приходити на наради, спілкуватися з керівниками... Коли у тебе бракує якогось приладдя, типу канцтоварів, достатньо просто зробити дзвінок і максимум наступного дня вони вже будуть у тебе на столі.

А що, мабуть, найвражаючіше, ніхто ні на кого не кричить, не підвищує голосу... Якісь питання вирішуються шляхом дискусії. Думка кожного справді важлива.

Я пам’ятаю масові зібрання в «секторі «Д». І зараз вони за рівнем емоційності нагадують мені стан євреїв у роки Другої світової – ніколи не знаєш напевне, чи тебе «не викличуть».

Про елементарні господарські речі вже й не йдеться – все це діставалося (випрошувалося, позичалося, купувалося на «хабарні» гроші) у тих, хто був «підвладний» або ж просто мав таку можливість. А потім за це ти довго і нудно був «винен».

Мотивація

Не впевнена чи етимологія цього слова для «сектору «Д» співпадає з тією, яку розуміє «сектор «Б». Думаю тут йдеться про геть різні поняття.

У «секторі «Д» мотивацію подарунками чи грошима за винаходи, цікаві ідеї чи просто натхненний підхід до роботи (що активно практикується в «Б») розцінюють як «корупцію».

Натомість, найкращою мотивацією там вважають догани, публічні приниження і стягнення з зарплати.

Натомість, найкращою мотивацією там вважають догани, публічні приниження і стягнення з зарплати.

«Б» прагне створити відчуття дому, де кожен – від прибиральниці до боса, відчуває свою значущість у тому, щоб зробити життя клієнтів і своє в тому числі кращим.

«Д» дбає про те, щоб «виконати план», а для цього всі методи згодяться. І виправдаються. Зрештою, над цим навіть ніхто і не заморочується.

Кастовість

Мені досі важко звикнути, що у «секторі «Б», ти не завжди знаєш з ким оце щойно пив каву – з віце-президентом твоєї компанії з Парижу, менеджером з Осло, а чи це новий водій, з яким ти ще не встиг познайомитися. Ви можете розмовляти про погоду, вибори в Америці і Львів не переймаючись тим, які обіймаєте посади, а в кінці розійтися, побажавши один одному гарного дня.

І разом з тим, невидимою паралеллю досі не звітриться з пам’яті кастовий поділ «Д» сектору. «Жреці», що «пізнали світовий порядок», займали своє особливе становище на верхівці, куди «недоторканим» було зась! Час від часу, «жреці» спускалися у світ «недоторканих», щоб засвідчити своє панівне становище і, так би мовити, «турботу». В таких випадках «недоторкані» приводилися до стану бойової готовності, щоб організувати гідний прийом. Встеляли «трояндами» (столами, хідниками, «правильними» даними) шлях «жреців» і засвідчували їм своє якнайглибше шанування. Дуже часто для таких подій «недоторкані» навіть робили ремонти метра квадратного площі, де мала ступати нога «жреця» (власним коштом), в той час, коли інша площа, в буквальному розумінні, розвалювалася на шматки.

«Жреці», звісно, приходили зі слугами, які фіксували для решти нації «троянди-ремонти-досягнення» і верховний жрець звітував про процвітання і впевнений рух вперед.

Вдосконалення

В «секторі «Д» нас часто відправляли на усілякого роду курси. І зовсім не тому, що мали благородну мету чогось навчити. Просто такий був «план». Стільки-то людей туди і туди. Дані міксувалися на всеукраїнському рівні, і протягом певного проміжку часу ти мав відбути цю повинність.

Сказати, що багаж знань якимось чином розширювався завдяки таким дійствам, буде трохи лицемірством. Процес, в основному, був побудований на сотнях сторінок законів, наказів, розпоряджень і тд, при чому, вони торкалися всіх можливих і неможливих сфер, і розмістити усе в голові, а надто, збагнути як ти це маєш застосувати на практиці, було просто нереально.

У «Б» ми періодично теж маємо тренінги, тести тощо, що часто розробляються на міжнародному рівні. Ви не повірите, але тут у мене відродилося вбите системою бажання вчитися. Нещодавно ми проходили тест. В онлайн – режимі. Тест був ілюстрований, і, навіть якщо ти не набирав необхідної кількості балів, на моніторі висвічувалася весела картинка: «Не засмучуйся, спробуй ще. У тебе обов’язково вийде!». Фірма в мене вірить. А що ще мені треба?

І все би не було так трагічно, якби не замкнутість всіх цих процесів. На жаль, більшість «недоторканих» так і не усвідомлює, що нічим не гірша за «жреців», боячись розірвати одвічне коло.

Цей страх з часом набуває ознак тваринячого. Він блокує природні інстинкти думати, приймати рішення, аналізувати. Адже кожен прояв індивідуальності наштовхується на різкий осуд системи, ба, навіть протидію. А в такому випадку, дуже швидко виховується сліпа покірність, налаштованість на виконання вказівок. Адже «Big brother is watching you». До речі, ще одна аналогія, яка у мене напрошується за роки роботи в «секторі «Д» і яка, як на диво, тісно збігається з його системністю в сучасному українському варіанті, це роман Дж.Оруелла «1984». Тут система теж постає замкнутою, з чіткою ієрархією, атмосферою постійного страху, підозріливості і доносів.

А ще в такій атмосфері культивується бажання досягти верхівки касти жреців, не гребуючи для цього жодними методами.

Метою всього описаного не було бажання очорнити «сектор «Д», як такий. То, радше, сповідь «зсередини». А ще, пояснення, чому я не вірю в реформи. Принаймні найближчим часом. Принаймні, поки «інакших» в цій системі не стане критична більшість. На жаль, зараз система їх просто виштовхує. Наразі маємо красиву декорацію, як от зміни одного відсотка із ста, і цими змінами натхненно вихваляємося під час візиту «жреців», зміщуючи фокус уваги з решти 99 відсотків.

А найтрагічніше, що «недоторканих» усе влаштовує. Вони нарікають, і з дня в день продовжують той самий цикл. І, зрештою, або переходять на щабель «жреців», або втікають з «сектору «Д» або продовжують нарікати…

А коли будуть зміни? 

Коли почнемо пити каву з колегою, не відчуваючи себе «недоторканим» а його «жрецем», коли будемо працювати, розглядаючи свою фірму як таку, що покликана зробити життя навколо кращим для кожного, а не лише для себе, коли нарешті отримаємо внутрішню свободу жити так, як хочеться нам, а не системі.