• Головна
  • Ірландець Джон Стокс, який грає на гітарі біля ратуші, розповів свою історію
Ексклюзив
20:15, 21 грудня 2016 р.

Ірландець Джон Стокс, який грає на гітарі біля ратуші, розповів свою історію

Ексклюзив
Ірландець Джон Стокс, який грає на гітарі біля ратуші, розповів свою історію

Напевне, ви бачили цього веселого бороданя з гавайською гітарою в руках біля ратуші або на Стометрівці, чи зустрічали його в одній з кав’ярень міста. Завжди усміхнений і відкритий готовий погомоніти.  Час дізнатися про нього трохи більш. Знайомтесь — мандрівник і невиправний оптиміст Джон Стокс та його історія.

  • Джон, розкажіть трохи про себе? Де ви народилися, чим займалися?
  • Я народився і виріс в Ірландії, моє рідне місто — Дублін. Моя родина належала до середнього класу, себто була інтелігентною та освіченою. Я закінчив коледж, мені навіть казали, що я мав хороші результати, проте навчання ніколи не було мені близьке. Я вчився,  але тільки тому, що так було треба. Взагалі, класичне навчання не для мене, воно заганяє в надто жорсткі рамки. Я надаю перевагу самоосвіті, так я вивчився малюванню та музиці.

Після завершення навчання, кілька років я пропрацював на державній роботі. Працював з неблагополучними ірландцями з робочого класу, допомагав вирішувати їхні проблеми. Але, знову ж таки, я відчував, що не там, де мав би бути і роблю не те, що повинен робити. Тому досить швидко я кинув роботу. Мені тоді було  21 чи 22 роки.

  • Чи був у вашому житті якийсь переломний  момент, який все змінив?
  • Коли мені було 25 років, помер мій молодший брат, а буквально через тиждень з життя пішов  мій батько. Це був дуже болісний час для мене і для всієї нашої родини. Тоді я почав переживати незвичний досвід — став бачити своїх померлих брата і батька, при чому не уві сні, а в активний період. Вони розмовляли зі мною, іноді приходили поодинці, іноді вдвох. Як я вже казав, то був час неймовірного душевного болю, проте після кожної такої розмов я відчував себе зціленим. Так тривало близько двох років, а потім одного разу брат і батько сказали мені, що скоро ці візит закінчаться, бо їх час на цьому рівні спливає. Так і сталося, проте після цього я став на абсолютно новий шлях. Це був час величезних змін в моєму житті.

Я почав переживати незвичний досвід — став бачити своїх померлих брата і батька, при чому не уві сні, а в активний період.

  • Що саме змінилося?
  • Все — мої погляди, мої дії, мої відносини з людьми. Я зосередився на тому, що хоче від мене Світ, що хоче від мене Бог. Прийшло усвідомлення — ти точно знаєш, що повинен робити і тебе нічого не зупинить, поки ти сконцентрований на цьому.
  • Якими були зовнішні ознаки цих змін? Може ви почали подорожувати чи вчитися?
  • Я почав подорожувати всередині — концентрація, медитація, духовна література. Я cфокусувався на своїй свідомості і йшов все глибше і глибше, отримував духовний досвід та інсайти.
  • Чи маєте улюблених авторів або духовних авторитетів?
  • Найбільше мені допоміг Крішнамурті. Він чудово відповідає на основні запитання, які виникають, коли намагаєшся зрозуміти свою духовність.

Довідка: Джидду Крішнамурті (12 травня 1895 р — 17 лютого 1986 р) — відомий оратор, мислитель, письменник. Постійно наголошував на необхідності психічної революції, яка не може прийти ззовні, а лише зсередини.

14448924_10214241271808560_3943554827167720275_n

  • Я знаю, що ви довгий час жили в Нью-Йорку.  Розкажіть про цей період і як ви туди потрапили.
  • Мені було 35, коли я переїхав до Нью-Йорку. Проте, насправді, тоді я не хотів їхати до великого міста. Мені хотілося перебратися в сільську місцевість, на моєму тодішньому рівні духовного пробудження все, чого мені хотілося — це мир і спокій. Проте в мене було чітке бачення, що я мушу поїхати до Нью-Йорку. Проте близько року я опирався, уникав цієї ідеї, не їхав. А потім мій друг з Дубліну запросив мене приїхати до нього в Нью-Йорк і погостювати, прислав мені свою адресу. Одного прекрасного ранку я прокинувся і вирішив — пора їхати!

Я переїхав, і це був чудовий крок. В мене було небагато грошей, проте все складалося найкращим чином. Випадково я натрапив на роботу наглядача за церквою у західній частині Манхеттену. Таким чином, я отримав житло в найкрасивішій частині острова, за яке не мусив платити. Я прожив там 7 років, малюючи, вивчаючи музику, займаючись духовними практиками і при цьому не переймаючись основною проблемою ньюйоркців – рахунками за житло.

Ірландець Джон Стокс, який грає на гітарі біля ратуші, розповів свою історію, фото-3

Картина Джона Стокса

  • Ви щасливчик!
  • Я благословенний! (сміється авт.) Коли ти вчишся слухати життя, а не опиратися йому, не намагатися втримати все під своїм контролем, світ розкривається до тебе безліччю можливостей. Коли мені відкриваються нові двері, я не боюся і не впадаю в паніку, а просто кажу: «Добре, покажи мені, що далі».
  • Як сталося, що ви переїхали до України? Ви перебралися сюди одразу після Нью-Йорка?
  • Ні, не одразу. Перед цим я знову повернувся до Ірландії, але тепер жив у Західній, найкрасивішій,  частині країни. Проте я знав, що це не надовго, і скоро я знову вирушу в подорож. Життя почало зводити мене з окремими людьми і групами мандрівників. Одного разу я знову прокинувся з думкою — час вирушати в дорогу. Проте я не мав жодного уявлення, куди мені поїхати. Аж раптом отримав листа від мого друга з Данії. Він писав, що орендував там будинок і оплатить мої квитки, так що я можу приїхати до нього і лишитися в Данії.

Так і сталося. Я прожив у Копенгагені 6 місяців, мені там подобалося, дуже цікаве місто. Також деякий час я жив у Амстердамі і приймав участь у ворк-шопі.  Потім в Данії я зустрів мого знайомого, який запропонував мені поїхати з ним до Польщі. Ми познайомилися ще в Ірландії, коли вчилися у коледжі телевиробництву (я повернувся у коледж, коли мені було 50 років).

Як тільки я опинився в Україні, я відчув себе вдома. Неймовірне відчуття!

Польща мені подобалася, проте я не відчував себе як вдома. Я прожив там близько півроку, а потім мені порадили поїхати подивитися Львів. Я довго відкладав цю поїздку, а потім познайомився з місцевим фермером, який також хотів подивитися на Україну. Це трапилося у східній частині Польщі, зовсім недалеко від кордону. Він сказав: «А чому б нам не поїхати зараз?», я відповів: «Окей!». Ми залишили нашу машину біля кордону, проте виявилося, що там не можна перетинати його  пішки. Але нам на допомогу прийшли двоє хлопців з України, вони запросили нас сісти до машини і ми разом переїхали кордон. До речі, це так типово для українців — вони завжди готові допомогти! (Сміється – авт.)

Як тільки я опинився в Україні, я відчув себе вдома. Неймовірне відчуття! Після цього я провів в Україні вже півтора роки.

  • Зі Львова ви одразу вирушили до Івано-Франківська?
  • Ні, не одразу, я ще трохи покатався країною. Спочатку ми хотіли потрапити в Крим, проте нам так це і не вдалося — півострів тоді вже був окупований і нам довелося повернути назад. Звідти ми вирушили до Запоріжжя, потім до Дніпропетровська, тоді знову поїхали на Західну Україну. Там ми погостювали у Верховині, а з села Зелена ми піднялися в гори. Першу ніч ми провели в лісі під відкритим небом, бо не мали намету. Але щастя було на нашій стороні — погода була суха і тепла, та й з ведмедем ми не перестрілися (сміється – авт.). А наступного ранку ми познайомилися з гуцульською родиною, яку зустріли в будиночку на нашому шляху. Виявилося, що вони живуть в селі внизу, а тут мають господарство. Ці люди були надзвичайно добрі до нас, вони віддали нам ключі від садиби і сказали, що ми можемо зупинитися там. Таким чином, я шість тижнів прожив серед гір в надзвичайно мальовничому місці. Це був чудовий час! І вже тільки після цього я потрапив до Франківська.
  • Де ви зупинилися тут?
  • Я змінюю помешкання практично весь час. Спочатку я зупинився у друга, потім винаймав квартиру. Насправді, я й зараз в процесі переїзду — кілька місяців жив у знайомого, тепер перебираюся в окрему квартиру. Подивимося, що з того вийде (сміється – авт.).
  • Як ви вирішуєте питання грошей?
  • Щось я заробляю завдяки своїм пісням і картинам. Проте якось так стається, що фінансові проблеми вирішуються самі по собі. Нещодавно я на місяць був змушений лишитися в Польщі через проблеми з документами. Коли я повернувся, то не мав грошей для оренди житла. Я записав пісню і опублікував її на YouTube, пояснивши людям ситуацію. Буквально за день в мене вже було достатньо грошей, щоб зняти квартиру.

Джон збирає пожертви на оренду квартири

  • Чим ви займаєтеся у Франківську?
  • Найулюбленіше моє зайняття — грати музику на вулиці, радувати перехожих, спілкуватися з людьми. Коли я граю, то відчуваю зв’язок з людьми. А ще обожнюю вчити музиці дітей. Моя друга пристрасть — це малювання, я пишу картини.
  • На  яких музичних інструментах ви граєте?
  • З собою я завжди вожу укулеле — гавайську гітару. Це неймовірний музичний інструмент. Також я обожнюю фортепіано, це мій інструмент, але, самі розумієте, з ним  не надто зручно подорожувати
Ірландець Джон Стокс, який грає на гітарі біля ратуші, розповів свою історію, фото-6
  • Ви вже вивчили українську мову?
  • Трошки. Досить важка мова, але, крок за кроком, я її опановую. Ще я добре розмовляю іспанською. Її я вивчив, поки жив у  Нью-Йорку — мало не половина мешканців міста приїхала  туди з Латинської Америки.

Найнудніші люди, яких я знаю — це ті, які весь час подорожують

  • Ви маєте улюблені місця у Франківську?
  • Моє найулюбленіше місце — це ратуша. Як тільки погода налагодиться, я знову прийду грати туди.
  • Чимало людей зараз мріє про подорожі та стиль життя, подібний до вашого. Що можете їх порадити?
  • Варто почати з подорожей всередині себе. Найнудніші люди, яких я знаю — це ті, які весь час подорожують. Так вони намагаються втекти від себе і своїх проблем, але всюди возять їх за собою і нічого про себе не знають. Я вважаю, що найцікавіші люди трапляються серед тих, хто живе на одному місці, але живе пристрасно. Такі люди знають, що їх надихає, все роблять з душею, знають себе.

«Я закохався у свободу життя тут: люди не мають багато грошей і не затиснуті у рамки. Ніби Ірландія тридцять років тому, коли у країні ще не контролювали свідомість людей. Тоді це було справді щасливе місце для життя».Відвідавши кілька українських міст і Гуцульщину, три роки тому чоловік опинився у Франківську. Відчув, що вдома.«Людина ніколи не зможе зрозуміти, чому саме так сталося у житті. У мене було відчуття, наче душа міста кличе».

«Франківці – вільні люди з Богом у серці. Думаю, в їхній релігійності ховається секрет цього міста. І мова не про відвідування церкви, а про ставлення до життя».З кимось мандрівник спілкується через музику, з іншими бачиться близько хвилини, але і цей зв’язок має для нього глибокий сенс.З ніжністю згадує “дивовижну дічинку” близько трьох років, яка безтурботно бігала біля Ратуші.  Забачивши Джона з укулеле, дитина сповільнила біг, заворожено подивилася на музиканта і побігла далі. Він так розповідає це, наче йдеться про епізод з кіношедевру, який неможливо забути. Джон каже, що франківці можуть чимало навчити європейців та американців, бо мають більше природного. Якщо ти не подобаєшся людині, точно знатимеш про це.Для порівняння наводить сусідню Польщу.  Люди дуже ввічливі, але ти не знаєш, що насправді приховується за цим фасадом.«Франківці можуть навчити бути справжніми. Їм не вистачає хіба європейської організованості і свідомішого ставлення до ремонту доріг».

Після того, як ти зрозумієш свої справжні цілі і свій шлях, подорожі світом стають не таким вже й важливими. Ти можеш це робити, а можеш і не робити. Як правило, це просто стається, коли приходить час.

Ірландець Джон Стокс, який грає на гітарі біля ратуші, розповів свою історію, фото-7
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Івано-Франківськ #новини Івано-Франківська #Джон Стокс #Інтерв'ю #історія #ірландець
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити

Коментарі

Оголошення
live comments feed...