Зйомки першого повнометражного фільму на Галичині

У 1930-их кінематограф у Польщі бурхливо розвивався, але в українців грошей на це не було.

Поки українським кооперативам, справи у яких йшли на той час дуже добре, не знадобилася реклама – не в “сухій репортажевій формі, а з побутовою фабулою та етнографічним підмалюванням”. Сьогодні це б назвали – нативною рекламою.

Так, фундатором першого повнометражного фільму на Галичині став “Центросоюз”, який розповсюджував українську молочну продукцію та збіжжя у країни Європи. Сюжет стрічки розповідав про багатого парубка Романа, який з гультяя та вітрогона під впливом кооперації перероджується в успішного господаря і одружується із донькою справника Марійкою. Фільм назвали – “До добра і краси”, пишуть Версії з посиланням на Локальна історія.

Сценарій написав колишній усус – Роман Купчинський та журналіст Василь Софронів-Левицький. Режисером став Юліан Дорош (це він на світлині) – вже відомий на той час фотограф-художник та один із зачинателів української кінематографії в Галичині.

Зйомки проводили між мальовничими краєвидами Дністра, біля Городенки та у Копичинцях, але давалися вони вкрай важко.

Дія фільму тягнулась протягом цілого року та вимагала за сценарієм снігу. Однак зима 1936-1937 року виявилась безсніжною. Дорош, через брак фахових кадрів та незначний кошторис кінострічки, був змушений виконувати функції, і режисера і оператора. А актори скаржились, що у зимові морози змушені лежати в полі в одній сорочці, поки не будуть зроблені усі кадри.

Однак реакція глядачів виправдала зусилля знімальної групи.

«Дарма, що літні полеві роботи задержують наших селян до пізнього вечора в полі, зала в кожному селі з приходом 9-ої години, на яку назначений показ, заповнюється старшими громадянами, молоддю і дітьми, цікавими побачити українську фільму… Довго ще не розходяться і живо обговорюють все те, що на фільмі побачили», – писав читач до газети “Діло”.

Де зараз плівка першого повнометражного фільму Галичини, як склалася доля акторів стрічки та що писала преса про це кіно читайте у статті Павло Артимишин (Pavlo Artymyshyn) у №2 “Локальна історія”.