Почути знову. До кінця року 24 дитини з Прикарпаття отримають кохлеарні імпланти

Навіть у дітей з повною втратою слуху є шанс чути, говорити і розвиватися. Головне – вчасно звернутися до лікаря.

На сьогодні в Івано-Франківській області є 588 дітей з порушенням слуху. З них 402 – діти з інвалідністю.

«В середньому на рік ми беремо на облік 8-10 дітей, які мають знижений слух, – пояснює керівниця центру реабілітації дітей з порушенням слуху та мови, лікар-сурдолог Марія Вутто. – Та не все порушення слуху підлягає формі інвалідності. Інвалідністю визначається або повна втрата слуху, або приглуховатість другого-третього ступеня. Тобто, коли дитина потребує слухових апаратів або кохлеарних імплантатів».

Слухові апарати використовуються, коли є приглуховатість. Вони тільки підсилюють слух. Натомість кохлеарні імплантати встановлюють у випадку повної втрати. Це свого роду протез, який вживлюється у внутрішнє вухо і відновлює його функцію.

«Імплантат складається із внут­рішньої частини, власне імпланта, і мовного процесора, який розташовується за вухом, – розповідає Марія Вутто. – Внут­рішня частина, яка знаходиться безпосередньо в завитці, не замінюється. Тобто її встановлюють на все життя. А мовний процесор має змінюватись раз на п’ять років».

Система працює так: звуки сприймаються мікрофоном мовного процесора, який аналізує їх і кодує в послідовність електричних імпульсів. Потім ці імпульси передавач посилає через шкіру до імпланту, а той передає на електроди в равлику. Слуховий нерв сприймає їх і посилає у слухові цент­ри мозку. Мозок розпізнає передані сигнали як звук.

В Івано-Франківській області кохлеарними імплантатами користується 78 дітей. Ще 24 дитини мають прооперувати до кінця року за державні кошти. Загалом в Україні у черзі на кохлеарну імплантацію зареєстровані 379 дітей і коштів, кажуть у Мінфіні, має вистачити на всіх. Адже заклали на програму 450 млн грн.

«Чергу формує київський Інститут отоларингології, – говорить Марія Вутто. – Усі діти повинні пройти спеціальну медичну комісію та зробити необхідні обстеження. Адже кохлеарні імплантати можуть отримати лише діти, які повністю втратили слух, – це основна умова. Також, аби провести операцію, має бути анатомічно збережена завитка, куди вживлюється імплант. Часто через різні вади розвитку чи генетичні аномалії цієї завитки нема або ж вона має специфічну форму».

Поза чергою на встановлення кохлеарних імплантатів можуть потрапити діти учасників АТО / ООС або ж діти, які перенесли хворобу, в результаті якої втратили слух.

«Нещодавно до нас потрапила дів­чинка, яка чула й нормально розвивалася до трьох років. Потім вона перехворіла менінгітом і після цього повністю втратила слух, – розповідає Марія Вутто. – Такі діти оперуються позачергово. Справа в тому, що після цієї хвороби відбувається облітерація завитки. Грубо кажучи, вона злипається. Тоді встановити імплантат неможливо».

Але від самого імпланту дитина не заговорить. З нею повинні займатися фахівці, сурдопедагог, логопед, дефектолог та, обов’язково, психолог. У 2017 році на базі обласної дитячої поліклініки створили Центр реабілітації дітей з порушенням слуху та мови. Там зай­маються діти, які вже мають кохлеарні імплантанти, діти зі слуховими апаратами, і ті, що перебувають на черзі на операцію.

«Як правило, чути дитина починає через місяць після операції, – каже Марія Вутто. – Але ми мусимо розуміти, що якщо до втрати слуху дитина мала сформоване мовлення, то їй буде легше реабілітуватися. Але якщо дитина глуха від народження, то після кохлеарної імплантації їй буде важче навчитися говорити, це займе більше часу. І дуже багато залежить від батьків – від того, чи будуть вони займатися з дитиною».

Головне – прийняти і працювати

Франківчанка Христина Масляк з власного досвіду знає, з якими проб­лемами стикаються батьки слабочуючих дітей. У її сина приглухуватість другого ступеня, а в доньки – лівобічна глухота та правобічна приглухуватість. Каже, найголовніше – це прийняти проблему, змиритися з діагнозом та якомога більше працювати з дітьми.