Одну з найвідоміших скульптур Карпат знищують туристи бажаючи повернутись сюди знову

Туристи, котрі не усвідомлюють  цінності національного парку Синевир, залишають "на згадку" монети у дерев’яній скульптурі.

На території НПП "Синевир" відвідувачі регулярно завдають шкоди пам’ятнику Сині та Виру, який входить до переліку ТОП 10 найвідоміших скульптур українських Карпат.

Туристи, які не розуміють цінності національного парку Синевир, залишають "на згадку" монети у дерев’яній скульптурі. 

Скульптура закоханим горянам Сині та Виру (попри вікові смереки і острівець – «зіницю ока») – візитівка озера Синевир, одного із семи див України  та однією із головних туристичних атракцій Закарпаття. 13-метрова дерев’яна композиція «Синь і Вир» важить 30 тонн створена за мотивами найвідомішої легенди про Синевир, власне, про те, що озеро виникло із сліз дівчини, яка так і не діждала свого коханого. Втілив її знаменитий закарпатський скульптор, народний художник Іван Бровді (треба сказати, що Іван Бровді відомий насамперед своїми роботами в бронзі – це мукачівський пам’ятник святим Кирилу та Мефодію, копія якого є у Києво-Печерській лаврі, це пам’ятник сажотрусу Берти-бачі, з яким нині фотографується кожен турист, барел’єфи відомим особистостям… Із деревом скульптор мало працював, хоча навчався свого часу у легендарного закарпатського різьбяра Василя Свиди).

Синевирська скульптура за параметрами висоти та ваги – дійсно один із найбільших дерев’яних пам’ятників у світі та найбільший у Європі, – каже закарпатський скульптор, – має 13 метрів висоти і важить 30 тон. Для скульптурної композиції використано три шматки унікального дерева махагон.

Це тропічне дерево росте тільки в Південній Америці та Африці. Воно досягає гігантських розмірів: висотою до 100 метрів, а у діаметрі може бути 20 метрів.

«Те, з чого ми різали скульптури Сині і Виру, –  всього-на-всього маленькі гілки з того дерева. Їх везуть сюди морем-океаном спеціальним способом: чіпляють на буксир до корабля і тягнуть дерево водою. Воно за цей час пропитується морською сіллю, це сприяє консервації. Усюди в світі цінують махагон за надзвичайну міцність, із нього роблять дорогі меблі. Саме через те, що міцне і довговічне, воно дуже дороге. На той час (90-ті роки минулого століття) один кубометр коштував тисячу злотих. А загалом на скульптуру закупили 30 кубів деревини. Дорого обійшлося!» – розповідає скульптор.

«Безпосередньо робота над скульптурою була важка. Мені допомагав Михайло Самич, мій товариш, різьбити. То була неможлива робота! Працювали ми у Чинадієві на доці, туди привезли і склали всі шматки махагонів. Колоди були настільки великі, що мусили в лежачому положенні різати: підв’язувалися, зависали над колодою і так різьбили.

Великою проблемою для мене було визначити пропорції, і я придумав, як це зробити: біноклем віддаляв зображення, –  так визначав для себе ту відстань через озеро, з якої майбутній глядач буде бачити скульптуру.

З іншою проблемою впоратися було куди важче. Річ у тім, що цей махагон дуже токсичний. І щодня, поки працювали над деревом, у нас завжди носом лилася кров. І у мене, і у Міши. Тому ці скульптури нам кров’ю далися – пам’ятайте, як наступного разу на синевирський пам’ятник дивитиметеся», –  каже скульптор Бровді.

Наступним викликом було доставити колоди на озеро. Ну якось нагору виволочили. Але встановлювати як? Кран туди не заїде. Зрештою, лісівники десь в інших областях знайшли японський кран, який розбирався і складався, побудували йому естакаду, зібрали уже на місці, на березі озера. Ним і працювали. Із 20-ти метрових залізних труб забили палі під дерев’яний пам’ятник у бетон, – на них нині тримаються скульптури. Його тримає ще горизонтальна опора, що з’єднує посередині.