Музей народного мистецтва у Коломиї: магічні знаки гуцулів, портрет цісаря та бартка Івана Франка

Останнім часом у гірських містечках і селах Прикарпаття відкрили дуже багато приватних музеїв, де можна ознайомитись із життям та побутом гуцулів. Але є один заклад, який зберігає унікальні експонати ще з часів Австро-Угорщини та Польщі. Це - Національний Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського, що у середмісті Коломиї, пише Укрінформ

Його колекційні збірки нараховують понад 50 000 одиниць збереження і представляють всі види традиційного народного мистецтва гуцулів та покутян, починаючи з ХVІІ століття до сьогоднішнього часу. Авторами цих високохудожніх творів були гуцули, що населяли високогір’я українських Карпат Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей, а також покутяни, територія яких розмістилась між річками Прут, Дністер та Черемош. Проте окремі експонати датовані ІV тисячоліттям до Різдва Христового і представляють землеробну культуру, відому в археологічній та історичній науці під назвою „трипільська”. 

Тим, хто цікавиться історією Галичини та народним мистецтвом, сюди варто навідатись, і то не раз. Цей музей уміє дивувати, а ще він здатний навчити бачити і розуміти найважливіше в мистецтві. За часи світових воєн і радянської влади цей музейний заклад майже не розгубив колекції народного мистецтва. Як йому це вдалося і про що розповідають людям ці твори - у нашому матеріалі проєкту «Точка на карті». 

ОБЕРЕГИ В ГУЦУЛЬСЬКОМУ ДОМІ 

Національний Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського розміщений у колишній будівлі Народного дому, який зводили тут коштом української громади довгі десять років з 1892-го. Тоді Коломия, як і вся Галичина, входила до імперії австрійських Габсбургів. Втім, це не заважало українцям подбати про свій Дім. Гуцули з гірських територій Косівщини та Коломийщини зносили сюди не лише кам’яні брили для фундаменту, а й свої давні реліквії. 

Читайте також: Унікальна колекція прикарпатського священника налічує понад тисячу унікальних хрестиків (відео)

Постійні експозиції:

  • Гобелени М. Біласа;
  • Меморіальна кімната А. Чайковського (відомого письменника та громадського діяча);
  • Сакральне мистецтво;
  • Інтер'єр гуцульської хати;
  • Гуцульський одяг;
  • Гуцульські меблі.

«Гуцули дізнались, що в цьому палаці має бути їхній Дім, де мали діяти різні товариства, школа для талановитих дітей, а ще - музей. Так було вказано у тодішньому статуті Народного дому. Тому люди привозили сюди дуже цікаві речі», - розповідає завідувачка відділу художньої кераміки Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Романна Баран. 

Віртуальна екскурсія Коломийським музеєм народного мистецтва Гуцульщини та Покуття

Так серед інших експонатів до музею потрапив і гуцульський сволок – елемент архітектури традиційної хати, який свого часу слугував господарю за ікону та оберіг. Цей експонат орієнтовно відносять до 1836 року. Дерев’яний сволок горяни розміщували під стелею хати. На ньому гонорові майстри різьбили знаки, які мали оберігати господаря, його родину, майно і дім. Тут здавна вірили: від того як людина проживе життя, залежить чи вона буде у пеклі, чи в раю.

Читайте також: Український музей сакрального мистецтва відкрився в Яремчі

«Коли християнство почали впроваджувати на Гуцульщині, духовенство зрозуміло, що тут не зможуть відвернути усе, чому до тих пір поклонялися люди. Тому у цих знаках завше поєднували символи християнства і язичництва. До останніх відносять знаки грому і сонця, які зображали у вигляді розет. Давні люди вірили у надсили небесні. Погляньте (показує – авт.), ці знаки сонця і грому ніби лежать на баранячих ріжках. Чому так? Бо вівця і баран були головним багатством гуцула. Це вовна, шкіра, м'ясо. Тобто, все, що їли і з чого робили собі одяг горяни. Крім того, тут на сволоку зображено, ніби з двох боків летять рибки. Це – русалії. На Гуцульщині вони були добрими і злими. Добрі оберігали худобу, оселю, злі – затягували у болото. А ось ця галузочка (показує - авт.) символізує дерево життя. Ці знаки на сволоку переплелися з християнськими, ось розп’яття, хрести і храми. Розетки, поділені на квадратики, це - символ засіяного поля», - розповідає Романна Баран. 

Романна Баран

Саме ці знаки народні майстри Гуцульщини повторювали у вишивці, різьбі та кераміці. Навіть в основі дерев’яних храмів, розповідає мистецтвознавець, ставили мальтійський хрест, що здавна трактують як символ сонця, вогню і життя. 

«Народне мистецтво цілого світу є дуже подібним. Всі ці символи ми спостерігатимемо і в металі, й у кераміці, але вже в іншому трактуванні. Вони є всюди. Лише потрібно вміти їх бачити», - наголошує Романна Баран. 

Читайте також: Музею історії міста Коломиї - 29 років! (відео)

ЧЕРВОНІ КОРАЛІ ТА ЧЕРЕС НА ШІСТЬ ПРЯЖОК 

Знаки сонця і вогню, баранячі ріжки, дерево життя та хрест повторюються і на крижаницях - задній спинці возу. Запитую, чи цей віз має ті самі кола-колеса, які мили у цій місцевості і від чого утворилась назва «Коломия»? 

«Насправді, є до десяти різних версій походження назви міста Коломия. Письмова згадка про Коломию входить у Галицько-Волинський літопис у 1240 році. Тут згадується про коломийську сіль і Короля Данила, який наказав приберегти цю сіль для нього. Треба зазначити, що біля Коломиї, паралельно до річки Прут, ішов величезний торговельний шлях. Цей шлях тягнувся до Сірету (ріка у Чернівецькій області – авт.). Купці возили ним сіль, тафту, перли та інше добро», - розповідає мистецтвознавець. 

Особливо популярними на Гуцульщині були венеціанські коралі, які привозили купці з Італії. Тут корал мав функцію оберегу. Тому нерідко його носили як чоловіки, так і жінки. Гуцулки прикрашали шию червоним намистом у кілька рядів. Вони вірили, що воно захищає їх від злих впливів. 

«Якби про дівчину у гуцульському селі пішли погані чутки, вона б ніколи не могла вийти заміж», - говорить Романна Баран і додає, що молодій і гарній дівчині на Гуцульщині завше було складно. 

Читайте також: Археологічна осінь: нові дослідження храму на Прикарпатті якому понад 800 років

«Мама гуцула не завше хотіла гарної невістки, бо вона б лінувалась і пильнувала себе, замість того, аби працювати. Ще Петро Шекерик-Доників (гуцульський етнограф і письменник – авт.) казав, що мама вибирала синові жінку флудисту, таку, щоб мала широкі крижі, великі руки, була високою, сильною і могла тяжко працювати. …Коли чоловік ішов на полювання, жінка мала зробити усю хатню роботу, обійти худобу і дітей. Коли всі вже лягали спати, жінка запалювала вогник і сідала вишивати. Кожна мала вишити сорочки на всі випадки життя: весілля, похорон, хрестини тощо. Сорочки вишивала не лише собі, а й чоловікові та дітям», - розповідає Романна Баран і показує колекцію унікальних вишитих сорочок, вік яких сягає до сотні років, а може й більше. На них хрестиком і низинкою вишивали ті ж обереги – знаки сонця, родючої землі, дерево життя. 

Чоловіки у своєму строї надавали перевагу широким поясам-чересам, зробленим із грубої волової шкіри та декорованим металом. Такий пояс на Гуцульщині носили поверх сорочки. Їх колекцію теж можна побачити в музеї. 

«Це були елементи ужиткового мистецтва, але їх робили вишуканими і гарними попри те, що це був робочий одяг. Пояси робили на дві, три і навіть на шість пряжок. Черес підтримував чоловіка під час важкої роботи, коли валили дерева і рікою сплавляли ліс. Тоді пояс чоловіки одягали, щоб не надірватися. На чересах теж можна побачити знаки сонця, дерево життя і символи засіяного поля», - показує мистецтвознавець. 

Так само прикрашали сумки-тобівки, які здалеку нагадували кольчуги. Полюбляли гуцули носити і широкі перстені. Це теж був свого роду оберіг для горян, які змалку звикли жити у лісі, намагаючись уберегти себе від звірів та усіляких страхів. Перстені чоловікам дарували жінки. Щоправда, їх не носили на пальці. Вони служили защіпкою на хустині, яку теж молодий отримував у дарунок від жінки на весіллі. На цих перстенях можна побачити не лише знаки сонця, але й Арідника – головного чорта. Ймовірно, коли гуцул працював у лісі, цей перстень мав уберегти його від нечисті і ніби нагадував, що вони з ним однієї крові, а отже, не вороги. 

Читайте також: Меморіальний музей Петра Шекерика-Доникового у Верховині

«Вражає безперервність і послідовність народної міфології цього краю. Ніщо тут не виникає випадково, нічого не пропадає безслідно. Арідник, що вибовтався на початку світобудови з піни вселенських вод, діє упродовж століть як постійний головний учасник усіх життєвих обставин верховинського краю. Без нього не відбулося жодної нової віхи, господарсько-економічних здвигів», - пише у своїй книзі «Стрітеннє: Книжка гуцульських звичаїв і вірувань» письменниця з Косівського району Марія Влад. У цій книзі автор зазначає, що гуцули вірили в те, що доки пишуть писанки і є Великдень, доти Сатана сидітиме в ланцах і кінця світу не буде. 

БАРТКА З ТИСУ 

Колекцію жіночих і чоловічих палиць, із якими ходили гуцули карпатськими стежками, можна назвати справжнім витвором мистецтва, який теж треба вміти «читати». 

«Жіночі палиці завше закінчувались знаком сонця, чоловічі – баранячим ріжком. Якщо жіноча була лише для ходьби, то чоловіча – келеф - має наконечник, подібний до молота. Якщо чоловік йде з ним без рушниці, то може тою палицею захиститись від звіра… Коли люди ходили по гористій землі, то завше молились до Бога, аби він дав дощ, сонечко, відвернув голод. Усі ці знаки є на гуцульських палицях», - розповідає Романна Баран. 

У переліку гуцульських атрибутів – порохівниці, пістолі та рушниці, з якими в Карпатах ходили опришки під проводом Олекси Довбуша. Та особливе місце у музейній колекції займають топірці. На Гуцульщині такий топірець називають барткою, або «третьою рукою гуцула». 

«Бартка – то альтер его гуцула, його зброя. Без неї гуцул навіть не лягав спати. Тоді бартка була між ним і жінкою, або в головах. Гуцул завше був готовий до бою і до охорони своєї сім’ї», - додає мистецтвознавець. 

Колекцію гуцульських топірців доповнює бартка, що належала Івану Франкові. У музеї розповідають, що її виконав Василь Якіб’юк, у якого письменник свого часу винаймав житло у Криворівні. Коли бартка зазнала пошкоджень, письменник залишив її у майстра. Вже пізніше, у 1941 році, професор Степан Михайлюк подарував її Музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття разом зі стародавніми пістолями та порохівницею. Особливість бартки Франка у тому, що її руків’я виготовлено з тису, який росте у селі Княждвір, тоді як руків’я барток зазвичай робили з більш м’яких порід дерев. 

Читайте також: Музей-сироварня Хата-стая у Верховині

«Тис – дуже важкий у художній обробці. З нього робили окремі речі. Часом двері, про які згадується у пісні про Довбуша. Пам’ятаєте, як говорила Штефанова жінка Довбушу: «В мене двері тисовії, в мене замки сталевії»? Раніше, у середмісті Коломиї проходила колія біля костелу Небовзяття Пресвятої Діви Марії, нині - церква Святого Йосафата. Храм у давнину був дерев’яний. Коли люди розбирали його для перебудови, то помітили, що фундамент цього храму був зроблений саме з тису. Очевидно, давні майстри знали про міцність тису і вміли застосувати його», - зауважує Романна Баран і додає, що на території Галичини були римські колонії. Це було 1-2 століття нашого часу і тягнулись ці колонії від Буковини до Румунії. Відтак, звідси тис переправляли ріками в Рим на саркофаги, бо вже тоді знали, що це дерево не гниє у воді. 

ГУЦУЛ НА КОНІ, ЖІНКА – З БЕСАГАМИ 

Класиками художньої різьби по дереву на Гуцульщині вважають родину Шкрібляків: батька Юрія і трьох його синів Василя, Миколу і Федора. Усі займались різьбою до Першої світової. Переважно працювали над декоруванням тарілок, цукерниць та інших предметів побуту. Кожний у родині Шкрібляків мав свою техніку, але всі використовували традиційні для Гуцульщини знаки та обереги. Василь працював у Вижниці й у своїх роботах застосовував перламутр. Блакитний і білий бісер характерний для робіт Миколи. Найменше виробів залишив по собі Федір, наймолодший із родини Шкрібляків. Мистецтвознавці говорять, що в нього була велика родина (є версія, що 26 дітей - авт.), а тому він змушений був продавати свої роботи, аби утримати сім’ю. 

Взагалі, на Гуцульщині у давні часи більшість родин були багатодітними. А відносини між чоловіком та жінкою часто бентежили приїжджих. Їх дивувало, що чоловік міг їхати на коні, а поряд ішла жінка-гуцулка і несла бесаги на плечах. Коли жінка була з заможної родини, чоловік міг усе життя звертався до неї на «Ви». Однак це не означало, що він був вірним у подружньому житті. У романі Шекерика-Доникового, який був родом із Гуцульщини і написав місцевим діалектом роман «Дідо Иванчік», автор розповідає про Федька, який «мав дуже багато любасок, як листя в лісі, і не мав нічого проти, щоби його жінка Марічка любилася так, як вона того хотіла». Натомість до давніх чеснот гуцулів завше відносили гостинність. 

Читайте також: Музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів Романа Кумлика

«…удень і вночі він радо прийме у себе прихожого. Хоч чужаків (лентюхів, сурдутовців), що «тягаються по горах та не вміють з людьми говорити», гуцул не любить, нерадо звіряється їм, все ж пригостить і такого якнайліпше, не жадаючи плати: «От дайте дитині, я сего не требую». Гостинність перейшла у повірку, що не дозволяє брати грошей за молоко, бо маржина (худоба – авт.) би згибла…», - пише у своїй книзі Марія Влад. 

ВИСТАВКА У ВІДНІ 

Побутові сценки з життя гуцулів, часто іронічні та колоритні, знаходили своє відображення не лише в піснях та віршах, але й на керамічних кахлях, які на Гуцульщині вважали своєрідними картинами. Кахлі купували заможні люди. Ними облицьовували печі в домі, а це теж був для гуцулів оберіг родинного тепла та затишку, який часто займав почесне місце в оселі. Перший ряд печі обов’язково збирали з кахлю, на якому були зображення святих, на другому – побутові сценки з життя горян, а на третьому – військова тематика. 

«Гуцульські кахлі то є своєрідні картини, на яких горяни показували своє життя і побут. Тут була і сатира, і сарказм, і гумор», - розповідає Романна Баран і додає, що до Першої світової у Коломиї діяли дві школи: деревного промислу і гончарна. А їх відкриттю передувала історія, яка сталася у Відні 1873 року. 

Читайте також: Верховинська ГалЄрія: як в інтерактивному музеї туристів на гуцулів перетворюють

«Тоді Галичина вперше взяла участь у всесвітній виставці, що пройшла під гаслом «Мистецтво і наука». Твори з приватної колекції представив граф Володимир Дідушицький. Він привіз макет гуцульської хати з усім її наповненням. На цій виставці був присутній цісар Австрії Франц Йосиф I. Коли він оглянув вироби галичан, то був вражений від їх краси і побажав щось придбати. Натомість власник колекції пообіцяв зробити подібну експозицію у Коломиї, куди планував запросити місцевих майстрів, і цісар погодився її відвідати. Саме ця виставка засвідчила, що на Галичині виникла потреба створювати школи для народних майстрів», - розповідає Романна Баран. 

Гончарна школа у Коломиї спершу розмістилась у приватному будинку тодішнього бургомістра Соломона Вісельбера. Пізніше, в 1876 році, для цієї школи звели спеціальний будинок, в якому вона й діяла 38 років. Тут змінилось четверо директорів, навчалося багато учнів, а їхня праця увінчалась тим, що в Коломиї з’явився неповторний стиль у кераміці. 

«Треба сказати, що для кераміки давньої Коломиї були характерні коричневий і зелений кольори на білому фоні, для Гуцульщини – коричневий, зелений і жовтий та білому. Для Коломиї була характерна техніка ріжкового розпису та флятрування, або фляцкання від слова «фляцкати», тобто створювати плями. Для Гуцульщини більш характерною є техніка ритування, тобто предмет з глини покривають білою поливкою, а потім цвяхом наносять орнамент. Уже після першого випалу в печі, виріб розмальовували пензликом», - уточнює мистецтвознавець. 

На території Галичини діяли 4 центри кераміки: на Гуцульщині вони були зосереджені у місті Косів, у селищі Кути та в селі Пістинь, а на Покутті – у місті Коломия. Кожен із цих центрів мав свої поклади глини. Але за висновками дослідної станції, яка діяла при Львівській політехніці, найкращі гончарні ґрунти були зосереджені саме в Коломиї. Їх особливістю була пластичність. 

Читайте також: Музей Гуцульської магії у Верховині - один з найнезвичайніших музеїв України

«Гончарство завше було найскладнішим фахом . Гончарні вироби роблять у русі кола, а тому треба бути дуже вмілим майстром, аби виробляти кераміку», - стверджує Романна Баран. 

Гончарні вироби, а це - тарелі, глеки, дзбанки, миски, горнята, кухлі, макітри та полумиски теж розписували знаками-оберегами. 

«Все, у чому люди варили і зберігали їжу, декорували хвилястими лініями. То були лінії води, а півкола і кола - знаки сонця. Ці лінії можна побачити у всіх видах народного мистецтва. Єдине, що їх трактують по-різному», - зазначає мистецтвознавець. 

Читайте також: Дерев'яні церкви Карпатського регіону. Віртуальний тур духовними місцями українських Карпат

ЦІСАР І МАЙСТЕР ВІД БОГА 

Тим часом, у 1880 році до Коломиї таки приїжджає Франц Йосиф I і просто закохується у творчість місцевих майстрів, які взяли участь у етнографічній виставці. Окрім кераміки, вони представили ткацтво, різьбу, вишивку. На одній із експозицій цісар зустрічається з майстром Олексою Бахматюком, який завжди був непоказним в одязі, але користувався повагою серед косівських гончарів. Їхня розмова підносить художника просто до небес і цісар обдаровує його грошовою винагородою. 

Франц Йосиф замовив у Бахматюка два комплекти кахлів. Нині вони зберігаються в музеї Австрії. У Коломиї вироби Бахматюка, які нині є у відділі художньої кераміки, вважають неоціненим скарбам «майстра від Бога». У колекції музею представлено 57 його творів та 302 кахлі. 

«Дуже цікавою є кахля, на якій Бахматюк показав багатого пана у вигляді цапа-козла за те, що той не захотів йому заплатити ті гроші, які хотів майстер. Мене часто питають, звідки я трактую, що цей козел – паночок? А все дуже просто. Подивіться, козел у мештах на підборах, в оксамитовому кафтані, а в руках тримає дорогу люльку», - розповідає Романна Баран. 

Окрім Олекси Бахматюка, цісар у Коломиї знайомиться з творчістю 60-літнього Карла Словіцького, який настільки шанував творчість Бахматюка, що прагнув його наслідувати. Проте Словіцький не вмів малювати, тому його твори на кахлях дуже нагадували дитячу творчість, попри те, що сам майстер викладав у гончарній школі формування і точення. 

«Мені інколи туристи кажуть, що на кахлях Словіцького – інопланетяни. Ні! Погляньте, це – євреї. Їх видають великі очі, пейси, як у хасидів, які тоді жили у Коломиї. Тоді тут було багато синагог. Одяг і фризура жінки виказує, що це зображені містяни. Ось весільне дерево, жінка і чоловік тримаються за руки. А на Гуцульщині є таке прислів’я, що з музиканта і малЯра ніколи не буде господАря. Ось і тут – лише жінка постійно при роботі», - роз’яснює мистецтвознавець. 

Ще одним яскравим художником, випускником Коломийської гончарної школи був Петро Кошак. Дружина майстра була полячкою, та майстер ніколи не цурався свого українського походження. Саме Кошаку належить керамічна тарілка 1910 року, на якій зображено портрет цісаря. До музею вона потрапила у 1959 році. 

«Люди дуже любили Франца Йосифа. Очевидно, за його добру вдачу. Розповідали, що коли він їхав своєю машиною і бачив чоловіка, який угинався під важкою ношею, то не цурався зупинитись і підвезти його», - зазначає мистецтвознавець. 

Читайте також: Музей просто неба. Музей етнографії Прикарпаття в Крилосі (Музей народної архітектури та побуту)

Проте доля Петра Кошака, як і багатьох тодішніх гончарів, не завше була ласкавою. Ось що майстер писав у своєму листі до етнографа Володимира Шухевича у 1899 році. 

«Моє життя – дуже по-бідному. Заледве що жию. Поля свого Бог не дав, а хліб і до хліба – все мушу купувати. Все дорого платити, а заробітку немає, бо гончарство дуже упало», - йдеться в листі, який нині зберігає Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України у Львові. 

Читайте також: Парк музей «Карпати в мініатюрі» м. Яремче – туристична «родзинка» Івано-Франківщини

КОЛИ У ФРАНКІВСЬКУ ПАЛИЛИ КНИЖКИ ТА ІКОНИ, НАШ МУЗЕЙ ЗАКРИЛИ 

Загалом, у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття нині зберігають близько 50 тисяч різноманітних експонатів. Кожен із них має своє значення і ніби пазл доповнює історію Галичини. У колекції сакрального мистецтва музей має твори, які датують XVI-XVII ст. Окремі експонати, а саме - гончарні вироби епохи Трипілля, відносять до II-III тисячоліття до Різдва Христового. А це: фігурки жінки-берегині, баранчика та інші. Вони були знайдені на території Коломийщини, у селі Корнич. А ще у музеї можна оглянути малярство, скульптуру краю, тут є навіть окремі кімнати визначних людей, які творили і працювали у Коломиї. Вже найближчим часом тут обіцяють представити колекцію стародруків, яка нині перебуває на реставрації. 

Щомісяця Коломийський музей відвідують близько 2,5 тис. екскурсантів. Сюди приїжджають туристи зі США, Канади, Німеччини, а найбільше – з сусідньої Польщі. 

- Під час радянської влади багато знищили експонатів? – запитую у Романни Баран. 

- Насправді наш музей не дуже постраждав у порівнянні з музеями Івано-Франківська. Це були 60-ті роки. Тодішній головний охоронець фондів нашого музею Любомир Кречковський був дуже цікавим чоловіком. Він був сином уніатського священика. У період, коли вже у Франківську на вулицях палили книжки та ікони, наш охоронець на певний час закрив музей. Досі ніхто достеменно не знає, про що і з ким він говорив, але музей більше ніхто не зачіпав. Уже пізніше з’ясували, що в музеї була секретна кімната, куди охоронець фондів заніс унікальні експонати, які тоді могли бути знищеними. Кімнату цю знайшли і відкрили лише після смерті Кречковського. 

- А під час Другої світової? 

- Німці вивезли звідси близько 200 творів. Їх більше вабило образотворче мистецтво, бо його легко було забрати: полотна просто вирізали, скручували і виносили з музею. …Маємо розуміти, що на цій території була складна ситуація. Була Австро-Угорщина, Польща, вільна Україна, у 39-му — поляки, а з 1 вересня – радянські війська. Ми пережили різні часи та головне – зберегли творчість народних майстрів. 

Читайте також: Музей, де можна пізнати і почути Гуцульщину

Ми сьогодні дуже тішимось, що гуцульська кераміка увійшла до списку нематеріальної спадщини людства ЮНЕСКО. Наш музей і Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв доклали багато зусиль для цього. Чимало для цього зробила і заслужений діяч мистецтв України Марія Гринюк. Її роботи теж є у наших колекціях. Художниця нам подарувала свої чотири твори, серед яких - кахлі «Святий Миколай» і «Богородиця». Це означає, що традиції народного мистецтва не лише вивчають і зберігають, а й продовжують у своїй творчості сучасні майстри і художники. Їхні виставки, персональні та збірні, дуже часто проводять у нашому музеї. Тут для цього натхненно працює колектив науковців і мистецтвознавців під керівництвом гендиректора, заслуженого працівника культури України Ярослави Ткачук. Орієнтиром у своїй роботі маємо слова нашого сподвижника Йосафата Кобринського (церковний діяч, греко-католицький священник – авт.), для якого спорудження цього Народного дому було справою життя. Так ось він, закликаючи людей до жертвування, часто повторював, що тільки в ділах лежить любов до народу, а не у фразах і політичних хистких переконаннях.

Читайте також: Добірка найцікавіших музеїв Прикарпаття

музеї прикарпаття музей коломия гуцули Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття гуцульщина покуття народне мистецтво
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
81 перегляд у липні
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі

Влада
Президент України Володимир Зеленський підписав Указ №265/2020 «Про призначення суддів». Як повідомляють на офіційному сайті Івано-Франківської ОДА, указом призначені судді у 36-ти місцевих загальних судах України. Двоє з них працюватимуть на Івано-Франківщині. Йдеться про суддю Коломийського міськрайонного суду Яремин Марію Павлівну та суддю Косівського районного суду Драч Дар’ю Сергіївну.
Суспільство
На Франківщині - штормове попередження. Про це повідомили на сайті Управлінні ДСНС України в Івано-Франківській області. За інформацією рятувальників, 3 липня у західних областях грози, в окремих районах град та шквали 15-20 м/с, на Закарпатті і в Карпатах, вдень також і на Прикарпатті значні дощі (I рівень небезпечності, жовтий).  03 – 04 липня на рiчках області очiкується пiдйом рiвнiв води на 0,2 – 1 м над рiвнями 02 липня станом на 08.00. При значних д...
Влада
На цьому голова обласної державної адміністрації наголосив сьогодні під час онлайн-наради із головами райдержадміністрацій, об’єднаних територіальних громад, міськими головами міст обласного значення. Про це повідомили на офіційному сайті Івано-Франківської ОДА. Зазначалося, що увага до постраждалого населення – першочергове завдання, яке  ставить Президент та Уряд перед органами влади на місцях. «Поставлено завдання переді мною, як головою ОДА, – організу...
Суспільство
Із 1 липня відбудеться друга фаза підвищення тарифів за розподіл газу. Вартість доставки палива в платіжках в середньому зросте на 9,4%. Хоча раніше тарифи з липня планували збільшити одразу на 20%. Однак 24 червня Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) внесла зміни до свого торішнього рішення, яким встановлювала нові тарифи на розподіл газу, повідомляє видання МІСТО із посилання на дані Газ...
Суспільство
На сьогодні працівники управління Укртрансбезпеки в області здійснюють габаритно-ваговий контроль великогабаритних транспортних засобів всього лише на одному пересувному пункті габаритно-вагового контролю, який належить Службі автомобільних доріг в області. За інформацією, яку сьогодні під час онлайн-наради голови обласної державної адміністрації Віталія Федоріва з керівниками структурних підрозділів ОДА, територіальних підрозділів центральних органів влад...
Суспільство
Більше двох млрд грн потрібно, щоб повністю відновити інфраструктуру та відшкодувати збитки від стихії на Прикарпатті цього року. З резервного фонду державного бюджету виділили 480 млн грн. Як їх витрачатимуть, говорили у студії Суспільного з головою Івано-Франківської обласної адміністрації Віталієм Федорівим, про це повідомив сайт МІСТО.  Голова ОДА розповідає, що Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль запевнив його, що 480 млн грн – це лише першочергова...
Суспільство
Як повідомили на сайті Івано-Франківської міськради, в Центрі надання адміністративних послуг м.Івано-Франківська, його територіальних підрозділах, віддалених робочих місцях адміністратора та в департаменті соціальної політикизмінено графік прийому громадян, а саме:1. Центр надання адміністративних послуг м.Івано-Франківська (м.Івано-Франківськ, вул.Незалежності, 9):- Понеділок, вівторок, середа, четвер з 10.00 год. до 18.00 год. без обідньоїперерви.- П’ят...
Суспільство
На територіях, постраждалих внаслідок повені, заборонено використання колодязної питної води у зв’язку з інтенсивним хімічним та мікробним забрудненням. Це стосується навіть господарських потреб. Тому головне управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області рекомендує тимчасово забезпечити питне водопостачання привізною водою в ємностях для індивідуального та групового застосування і фасованою питною водою. Криничну воду можна вживати тільки пі...
Новини компаній
Перекліта Михайло Володимирович – лікар-уролог, андролог, сексопатолог медичного центру Оксфорд Медікал Урологія – це широка галузь сучасної медицини, адже вона поєднує консервативні та хірургічні методи лікування різного роду захворювань сечостатевої системи, а також містить у собі такі підрозліли медицини як андрологія, сексопатологія, онкоурологія та ін. Існує міф, що уролог лікує тільки чоловіків. Тому у даній статті ми розглянемо більш детально у яких...