Як живеться українцям в Іспанії: реальні історії з побуту

Загальний розділ

Чому саме Іспанія?

Після початку повномасштабної війни в Україні у 2022 році сотні тисяч українців були змушені залишити свої домівки й шукати безпечні місця для життя за кордоном. У когось уже були родичі в Європі, хтось виїжджав наосліп. Але серед популярних напрямків Іспанія впевнено зайняла місце в топі.

Чому саме Іспанія? Тут усе просто й водночас непросто. З одного боку - теплий клімат, привітні люди, чудова їжа і море майже за кожним рогом. З іншого - чужа мова, інший ритм життя, бюрократія, яку навіть місцеві проклинають. Тож не все сонце, що блищить.

Українці обирають Іспанію не лише через красу пейзажів. Важливу роль відіграли швидка реакція уряду Іспанії щодо тимчасового захисту, соціальні гарантії, доступ до медицини та шкіл. Але життя тут - це не курорт, а адаптація, праця й новий побут. І кожен українець має свою унікальну історію цього шляху.

Знайомство з героями

Щоб зрозуміти, як насправді живеться українцям в Іспанії, ми поспілкувалися з тими, хто вже має певний досвід. Це не глянцева історія про еміграцію в Instagram, а реальність - зі сльозами, сміхом і без глянцевого фільтра.

Олена, 34 роки, Київ - виїхала з двома дітьми в березні 2022-го, живе у Валенсії. Працює нянею, одночасно вчить мову та подає документи на посвідку на проживання.
Ігор, 27 років, Львів - айтішник, переїхав ще до війни, але після 2022 активно допомагає новоприбулим. Живе в Барселоні.
Тетяна Петрівна, 66 років, Харків - пенсіонерка, яка переїхала до Мадрида разом із донькою та онуками.
Назар, 22 роки, Івано-Франківськ - приїхав на сезонні роботи в маленьке містечко під Мурсією. Працював на фермі, нині шукає інші варіанти.
Марина, 19 років, студентка з Одеси - вступила до іспанського університету після завершення онлайн-школи. Живе у студентському гуртожитку в Гранаді.

Побут і житло: де і як живуть українці

Житло - одна з найболючіших тем. Особливо в містах, де попит високий, а пропозиція - не завжди по кишені.

Вартість оренди дуже залежить від регіону. У Барселоні чи Мадриді за однокімнатну квартиру легко можна викласти 800-1200 євро на місяць. У Валенсії - трохи дешевше: від 600 євро. У маленьких містах - від 300-400 євро. Але знайти - не означає одразу заселитися.

Багато українців спочатку жили у притулках або з волонтерами. Потім - знімали кімнати або ділили житло з іншими «земляками». Наприклад, Олена із Валенсії розповідає:

“Спочатку ми з дітьми жили у місцевої жінки. Потім знайшла квартиру, але щоб її отримати, довелося підписати договір через знайомого - сама без NIE (ідентифікаційного номера іноземця) нічого не змогла б”.

Серед культурних шоків - холодні квартири взимку (опалення слабке або взагалі відсутнє), традиційна сієста (нічого не працює кілька годин) і «повільні майстри», які можуть обіцяти приїхати “mañana”, що часто означає “ніколи”.

Робота: від апельсинів до айті

Хтось їде в Іспанію працювати руками, хтось - головою, а дехто - всім одразу.

Назар працював на фермі, збираючи фрукти. Каже, що умови були важкі, але платили готівкою - 35-40 євро за день. Легальне працевлаштування - складніше: потрібна NIE, дозвіл на роботу, договір з роботодавцем. Айтішники, як Ігор, мають більше можливостей працювати дистанційно або оформити digital nomad візу.

Роботу шукають скрізь: у Facebook-групах, через знайомих, на місцевих біржах. Часто - через волонтерські центри, які мають контакти з роботодавцями.

Ставлення до українців - загалом доброзичливе, особливо у маленьких містах. Але трапляються й випадки, коли роботодавці користуються вразливістю новоприбулих і занижують оплату.

По інформації одного з агентств нерухомості в Іспанії, Keyforsun, зростання кількості українців у певних регіонах навіть вплинуло на попит не лише на житло, але й на послуги працевлаштування - деякі роботодавці активно шукають україномовний персонал, особливо в догляді, логістиці й сільському господарстві.

Мова і інтеграція: спілкуємося чи виживаємо?

Іспанська мова - милозвучна, але з нуля її опанувати швидко важко. Та без неї - як без рук.

Багато українців записуються на безкоштовні курси від муніципалітетів або волонтерів. Але це займає час, а життя вимагає швидких дій: в аптеці, в лікаря, у ЖЕКу - мову треба знати. Навіть Google Translate іноді пасує.

Марина, студентка, каже:

“Я вчу мову на парах, але найбільше - в магазині та в гуртожитку. Місцеві допомагають, але іноді просто говорять швидко, не чекаючи, поки ти згадаєш, як буде ‘кран’”.

Діти інтегруються швидше - зазвичай через школу, спілкування з однолітками, ігри. А от старшому поколінню - як от Тетяні Петрівні - складно. Вона визнає:

“Я вже вивчила ‘gracias’ і ‘por favor’, але далі - темний ліс. Добре, що онука перекладає”.

Освіта і діти

Діти українців ходять до іспанських шкіл, які за законом зобов’язані приймати їх. У великих містах є навіть класи з підтримкою українською мовою. Але адаптація - це завжди виклик.

Олена згадує:

“Мій старший син перші місяці взагалі мовчав у школі. Вчителька казала, що це нормально - зараз уже сам відповідає іспанською. Але нудьгує за друзями з Києва”.

Система освіти відрізняється: менше тиску, більше групової роботи, немає “контрольних щотижня”. Це плюс і мінус водночас - батьки скаржаться, що рівень математики нижчий, але діти щасливіші.

Медицина: безкоштовно, але не завжди швидко

Іспанська медична система гарантує безкоштовне обслуговування для тих, хто має статус тимчасового захисту або працює офіційно. Але запис до лікаря - окрема епопея.

Щоб потрапити на прийом, треба зареєструватися в системі salud, мати сімейного лікаря й чекати - іноді кілька тижнів. Екстрена допомога - безкоштовна й швидка. Але з аналізами, обстеженнями - повільно.

Приватна медицина - швидша, але дорога: консультація - від 40 євро, аналізи - ще стільки ж.

Марина ділиться:

“Мені терміново потрібен був гінеколог - у державну клініку черга на 2 місяці. Пішла в приватну - дорого, але без варіантів”.

Будні і свята: нудно чи весело?

Попри втому й клопоти, українці знаходять спосіб радіти життю. У вихідні часто влаштовують зустрічі, виїзди на природу, спільні обіди. У великих містах є українські церкви, культурні центри, навіть танцювальні гуртки.

У Валенсії регулярно проводяться концерти й майстер-класи для українських дітей. У Барселоні - спільні вечері й марші на підтримку України. А ще - святкують Різдво, Івана Купала, День Незалежності.

“Ми організували Великдень у парку: були паски, писанки, навіть жива музика. Було так, ніби на кілька годин ми повернулися додому”, - каже Ігор.

Плюси і мінуси життя в Іспанії очима українців

Плюси:

Теплий клімат і сонце майже весь рік.
Привітні люди, що готові допомогти.
Відносно доступна медицина й освіта.
Можна жити “повільніше” і більше насолоджуватись моментом.

Мінуси:

Бюрократія, яка діє на нерви.
Високі ціни на житло.
Труднощі з мовою.
Почуття «тимчасовості» - ніби в гостях.

Короткі цитати:

“Коли йде дощ - згадую Львів. Коли світить сонце - забуваю, що я емігрант”. - Назар
“Іспанія класна, але серце ще в Києві”. - Олена
“Хотілося б повернутися. Але поки тут спокійно - ми залишимось”. - Тетяна Петрівна