"Заберіть, то не цвинтар": мешканці вимагають прибрати пам’ятник Степану Пушику

Родина письменника Степана Пушика отримує записки з вимогою прибрати пам'ятник, який встановили на вулиці Шевченка.

"Моїй мамі надійшла записка. Дивною видалась перша фраза:"п.Пушикова,не брешіть,і т.д." Про що не брешіть і яке це має відношення до самого погруддя, невідомо. Хоча на одному із відомих інтернет-ресурсів вибірково публікуються щоденники Степана Пушика і це не зовсім деяким особам подобається. Наголошую, що до визначення місця розташування пам"ятника наша родина відношення немає. Наш голос був виключно дорадчим. Кудись його (пам"ятник) переносити ми не маємо права, не будемо і не бажаємо. Щоденники публікуються і будуть публікуватися. "рукописи не горять", - повідомляє син письменникаТарас Пушик на своїй сторінці у Facebook.

В Управлінні кажуть пам`ятник розміщений згідно норм благоустрою.

"Був оголошений конкурс, скульптор, визначали місце і вибрали його. Пам`ятник стоїть відповідно до всіх  рішеня, які були прийняті у відповідності до чинних норм", - повідомив начальник відділу архітектури та містободування Орест Кошик. 

У перехожих ставлення до розсташування памятника не однозначне, детальніше в сюжеті ТРК РАІ:

,Довідка.

Бронзовий пам'ятник  встановили на пішохідній зоні вулиці Шевченка, поруч будинків № 74-76, в Івано-Франківську. Його вартість - 190 тисяч гривень, загальна висота пам’ятника 2,30 м.  Скульптор  Володимир Семків виконав пам`ятник у вигляді щоденника письменника - 9 сталевих листів товщиною 6 мм з ажурним написом «Степан Пушик» та текстом-присвятою на першому листі:

А там, у Франковому місті, де озеро з парком,

Де вулиці тихі, від білих будинків – тепло,

Були мені милі розмови веселі та жарти,

Непросто і просто життя моє часом текло.

Ген-ген мої гори! Вони мені вірять, як сину!

Ген-ген мої весни, яких вже не буде повік!

Я й не сумніваюсь: воскресне моя Україна!

І люди підтвердять, що чесний я був чоловік!

Не треба ні ангела з мене робити, ні бурю, ні кригу.

Я дякую долі, що ані оглух, ні осліп,

Що жив неспокійно й залишусь на світі у книгах,

А книги потрібні Вкраїні! Як воля, як віра, як хліб…