• Головна
  • "Я зобов'язаний йому життям". Парамедик 72 бригади подякував побратимові з Франківська за порятунок з поля бою
12:03, 8 жовтня 2022 р.

"Я зобов'язаний йому життям". Парамедик 72 бригади подякував побратимові з Франківська за порятунок з поля бою

Парамедик 48 батальйону 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців, який зараз лікується після кульового поранення, подякував своєму побратимові з Івано-Франківська Віктору Царицанському на позивний Стелс за допомогу в евакуації з поля бою. Звернення до бойового товариша, який врятував йому життя, медик оприлюднив на своїй Facebook-сторінці, пише Суспільне.

"Я дуже сильно хочу подякувати своєму бойовому побратиму Віктору Царицанському Стелсу за допомогу в моїй евакуації з поля бою. Відверто скажу, що я йому зобов'язаний життям. Якби не його допомога, мене б, можливо, вже не було", — написав військовий.

"Я зобов'язаний йому життям". Парамедик 72 бригади подякував побратимові з Франківська за порятунок з поля бою, фото-1

Парамедик також подякував сім'ї свого рятівника за виховання сина.

"Я хочу висловити щирі слова подяки йому та його сім'ї, родині за виховання такого сина України. Не зважаючи на небезпеку і загрозу для свого життя, він без роздумів кинувся мені на допомогу, подолавши дуже складний та небезпечний шлях до безпечного місця та евакуаційного автомобіля" — побажав парамедик Стелсу.

Зараз стан здоров'я пораненого військового — стабільний. На нього чекають ще довге лікування і реабілітація.

Кулеметник 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців, 24-річний Віктор Царицанський врятував побратима з поля бою під час артилерійських обстрілів армією РФ.

Ось як пригадує події того дня Віктор Царицанський на позивний Стелс: "Зловив" кулю. Я спочатку думав, що це не його підстрелили, бо з нами були ще хлопці. Побачив, що лежав він і побратим з іншого підрозділу. І я думав, що один надає іншому допомогу, бо той — медик. Але потім бачу, що у нього — шок, просить мене про допомогу. Я одразу відтягнув його в посадку і надав медичну допомогу, яку міг. Важка була ситуація.

Були думки, що вже не вилізу, бо там все літало: кулі свистять, міни летять. Розумів, що й машина не приїде, бо там було, можна сказати, трохи "жарко". І до зони евакуації треба було чимало йти. Тому я передав бійцям з іншого підрозділу свої автомати й повернувся за побратимом. Ніс пораненого на собі".

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
live comments feed...