Sмокінg

Картинки по запросу смокінг

Частина 2

На кожній сторінці мого зошита є місця, виділені салатовим маркером. Це ті, які здались мені найбільш божевільними і дивними. Проте один текст, написаний виключно маркером такого кольору. Я ще від його початку відчував, що він не схожий на всі решту. Та що там, навіть дружина його переповідала нервово якось, діарейно, чи що? (просто трапилась ця історія, якраз декілька годин тому, а відтак, моя люба ше й сама не відійшла, як слід.) Ну загалом, дивіться... Або ні, ше не дивіться, зараз я покличу кохану, вона краще вміє говорити, тим більш бачила все на власні очні яблука, кипіла в самісінькому гирлі вулкану, як-то кажуть: 

Отож, як ви вже знаєте, я працюю в одному з надорожчих готелів країни, якщо не в найдорожчому.

- "А шо ти цей, може давай відразу переходь до історії, бо зараз люди перехочуть слухати."

- "Ну почекай, дай я спочатку трошки про специфіку роботи розповім, ну так, щоб плавно перейти, розумієш?"

- "Ну добре, вже як знаєш. Все, я пішов, коли закінчиш, покличеш."

- "Ок. Будеш виходити, сміття прихопи. Будь ласка."

Так-от. Графік роботи у таких готелях дуже інтенсивний, прибирати треба регулярно, виконувати усі забаганки vip-гостей вчасно, а вони собі деколи понавигадують, знаєте... Контенгент такий собі, але нема шо казати: чайові добротні. Ну то зазвичай интеллигенция. От саме "нтеллиГенция", через "г", а не "інте볥енція". Повірте мені, шо то корінь усіх проблем нашого готелю! 

Нині я не мала заступати на роботу, бо то не моя зміна, але коліжанка подзвонила, поприсала підмінити. Ну шось там у неї сталось, та й я пішла. При вході, а то готель такий великий, багатий, двері з венеціанського скла, на них ше позолочений надпис, от біля дверей припарковано машин, штук шість-сім. Усі джипи, усі чорного кольору. А нє, не всі, один був такий сріблястий. Я у марках кумекаю не ах-ті, але трохи вже проробила і шось та й вивчала: здається, було два БМВ, два Мереседси, один Лексус, ше один Мерседес, і ше одна якась, але я такої не знаю. Та не дивуюсь вже - звикла. Я лишень зайшла у хол, а консьєрж, ну Віталік, вилітає з ліфта, ввесь почервонів:

- "О! Слава Богу, що ти прийшла, я вже думав, що хана! Уже тебе треба, у 914 номер, уже! Ти одна вільна лишилась!"

- "Та чекай, ше перебратись треба, привести себе в порядок." - кажу я. Він аж засатанів. 

- "Нема коли... ай, три... ні, дві! Дві хвилини у тебе є!" І побіг кудись. Я зайшла до кімнати для персоналу, швиденько переодягнулась, думаю: "шо вже є?!" Взяла валізку, невеличку таку, "для коплексного прибирання та очищення поверхонь від бруду", подиваляся у дзеркало, зібрала волосся у ґульку, перев`язала фартух ремнем та й поквапила у ліфт. Поки підіймалася догори, розім`яла мімічні м`язи лиця, щоб гарно зашкіритись, коли відчинять. 

Коридор тихий-тихий. Так: 908, 910, 912... о, 914. Добре, хм... думаю, висить позначка: "не турбувати". Може, Віталік шось переплутав, а потім чую з-за дверей:

- "Ну де вона ходить так довго?!" А нє, думаю, та сюди точно.

Стукаю перші два рази тихіше, наступні два - сильніше:

- "То покоївка!"

- "Відкривай, відкрито!" Я відчинила, але стою на порозі, доки не скажуть зайти:

- "Заходим, чо стоїм?" Зайшла, а то так накурено, шо ледве людей видно! Про сморід мовчу. Ну я посміхаюсь, питаю, де потрібно прибрати. Той мужчина, який мені відчинив, каже, шоб я проходила далі за ним. Він сам такий... грубий, печистий. Очі має маленькі, гострий ніс, як в Гоголя, і лисіє, ну не суть. Проводить мене до кімнати, де стоїть круглий стіл, а на дивані сидять ше четверо мужчин. Коло них ше одна старша жіночка в окулярих, і з довгим, світленьким волоссям. Ну біля самої голови, воно у тугй косі, але далі розплетене. Раз обгортає шию і лягає на білий піджак. Ну не знаю, на тому піджаку воно на віник скоже... Всі про шось говорять, на мене навіть уваги не звертають. Покурюють, підпивають віскі чи коньяк, чи шо то є... Мужчина проводить далі повз кухню, показує на двері:

- "Сюда заходиш, там всьо прибираєш, ми ше пару мінут будєм сидіть, а потом пойдьом і ти нашу прибирьош. Андерстенд?" Я відповідаю: "Of course, I understand. If it's all, then I wish you a good day!" - і посміхаюсь, бо не знаю чи зробила помилку, а він мене зараз виправить, незручно якось. Проте мужчина зашкірився до мене і такий:

- "Шо-шо?! Ну карочє, ти прибірьош всьо. Гроші лишу тобі на столє."

Автор: Степан Пенкалюк

Читайте також: Sмокінg (Ч.1)