Дизайн меблів Галичини 1920-1930-х як пошук власної ідентичності краю

У всі часи за допомогою дизайну інтер’єрів людина прагнула поєднати власний естетичний смак з комфортом. Меблі супроводжували життя людини із сивої давнини. Змінювалися часи, змінювався й дизайн меблів. Початок ХХ ст. став періодом найрадикальніших змін у побуті. Розвиток промислового виробництва сформував попит на товари, розраховані на масового споживача. Відповідно, відбулася еволюція визначальних пріоритетів і вимог щодо дизайну, що неминуче позначилося на домашніх інтер’єрах, зокрема і меблях. На перший план вийшли функціональність, практичність і економічність. Зауважимо, що дизайн предметів побуту, меблів завжди яскраво відображає історичні обставини, життєвий уклад людей, соціально-економічну й навіть політичну ситуацію в суспільстві. Так, І. Розенсон наголошує: «Речі найтіснішим чином пов’язані з культурою». 

Дизайн меблів прямо пов’язаний з роботою відповідних цехів. Як наслідок, майстрам вдалося досягти високих результатів у своїй роботі. Галицькі ремісники, столярства зокрема, не поступалися за якістю своєї продукції віденським. Торгівля меблями велася жваво, готові вироби продавалися у європейських країнах, а також і в Росії, пише Марта Маковецька в своєму науковому дослідженні.

Промислова революція ХІХ ст. започаткувала попит на досвідчених фахівців, що сприяло розвитку деревообробних шкіл у Галичині. Так, були створені потужні осередки в Закопаному, Риманові, Львові, Станіславові, Коломиї, Вижниці тощо. Майстри активно вивчали й запозичували іноземний досвід (приміром, умільці Станіславської школи виготовляли столи, рами, ліхтарі, тарелі та ін. і в ренесансній, і в старонімецькій манері, експериментували з народною стилістикою, прагнучи максимально осучаснювати старі техніки. Деревообробні школи успішно й динамічно розвивалися, інтегрували всі тогочасні мистецькі новації, а їхня продукція не поступалася навіть кращим європейським зразкам.

Читайте також: Гуцульська хата – інтер'єрні традиції та автентика з комфортом.

Так, 1912 р. Відділ Крайовий у Львові замовив у станіславській школі кілька комплектів меблів із цінної деревини, яку спеціально виписали за кордоном (махонь і палісандр). Замовлення було дуже коштовним і відповідальним: шафи, столи й крісла розкішно декорували інкрустацією та інтарсією, а ніжки крісел навіть вкрили позолотою. Щодо подальшої долі цих меблів існує версія, що під час Першої світової війни російська армія разом з іншими цінними трофеями вивезла їх до Санкт-Петербурга, де їх подарували особисто царю Миколі ІІ.

Уклад життя Галичини після закінчення Першої світової війни змінився радикально. Край зазнав значних руйнувань. Як згадував очевидець подій: «…двори в 90% пограбовані до тла… навіть футрини з вікон. Що не вдалося пограбувати, то знищене лише для того, щоб знищити». Трагічні події визвольних змагань, як і кривавий польсько-радянський конфлікт, лише поглибили масштаби руйнації. Інфраструктура, житловий фонд потребували титанічної відбудови. 

Квартирне питання було одним з найгостріших, адже в міжвоєнний період швидко зростала урбанізація краю. Приріст міського населення відбувався переважно за рахунок переселення. Галичани, переїжджаючи до міста, перебиралися у порівняно невеликі квартири з не дуже великими кімнатами, відповідно трансформувалися й вимоги до дизайну інтер’єрів і меблів. На перший план вийшла проблематика функціональності житла.

Читайте також: Карпатська хата - інтер'єрні традиції та естетика національної самобутності

Якщо наприкінці ХІХ століття при проектуванні будинків більше акцентували на їхньому зовнішньому вигляді, на симетрії фасадів, рівномірності розміщення вікон, визнаючи внутрішній вигляд приміщень, сполучення кімнат і навіть взагалі комфорт їх мешканців, справою доволі другорядною. Відповідно, у старих будинках міст Галичини й досі можна побачити, що численні вікна, хоча й дають багато світла, утім, часом створюють чималі ускладнення при плануванні жилого простору, що часто викликало й викликає проблеми з розміщенням меблів. Масивні ліжка іноді доводилося ставити безпосередньо під вікнами на протягах, шафи затуляли двері, столи й крісла перекривали проходи тощо. Зауважимо також, що меблі кінця ХІХ ст. теж, відповідно до тогочасних модних тенденцій, мали вражати своїм зовнішнім виглядом — були великими, масивними й важкими, мали значну кількість декоративних, але зовсім не функціональних елементів. ХХ століття диктувало свої закони. У невеличких кімнатах, в яких, з урахуванням серйозної квартирної кризи, мешкала пере важна більшість містян, подібні старі меблі були надзвичайно незручними й займали чимало місця. Вимоги часу кардинально змінювали підхід до дизайну інтер’єрів. Відтепер від меблів вимагали відповідності наступним основним функціям. Насамперед це функціоналізм. Меблі мали бути якнайкраще пристосовані для практичних потреб людини — зручні, міцні, легкі, займати небагато місця й бути недорогими.

У ці часи в моду увійшли так звані «американські» квартири, у яких ідея збереження місця була доведена до абсолюту. Шафи були вбудовані, а всі меблі розбірні й багатофункціональні. Приміром, столи прикріплені до стін, ліжка розбиралися лише на ніч, причому спинка ліжка вдень могла правити за стіл тощо. Безумовно, подібний підхід дозволяв використовувати мінімум місця при збереженні максимуму житлового простору. Однак, на думку багатьох сучасників, вони вбивали затишок домашнього приміщення. Кімнати улаштовані таким «портативним» способом стали скидатися на купе залізничного вагону, у них запанувала порожнеча з холодним і байдужим настроєм. До того ж усі ці «портативні» меблі були досить складними механізмами, їх розбирання-складання займало багато часу, окрім того, вбудовані шафи або прикріплені до стін ліжка вже не було можливості перенести, приміром, з кімнати в кімнату тощо. Наступною вимогою до меблів 1920-1930-х років став їхній конструктивізм — кожна частина меблів мала бути і конструкцією, і ужитковою площею. Відповідно, форми меблів стали максимально простими, елементарними, з гладкими площами та простими кутами. У той час, як ще наприкінці ХІХ ст. одні частини меблів служили лише конструкції, інші – практичним потребам, а треті — виконували суто декоративну функцію. Відповідно, меблі були багато прикрашені візерунками й різьбою – листва, інтарсія тощо. Приміром, наприкінці ХІХ столітті бокові бортики столів могли бути лише елементами конструкції, їх ніяк не використовували. У ХХ ст. під  кришкою столу почали робити аналогічну площу знизу, яка використовувалася як поличка, а водночас скріплювала ніжки стола, виступаючи також елементом стабілізації всієї конструкції. На дизайн меблів цього періоду в Галичині помітний вплив мали різні модерні напрямки в мистецтві, зокрема — пуризм. Під його впливом дизайнери проектували максимально прості меблі. Також необхідна умова «модернових» меблів — їхня гігієнічність.

Читайте також: Які гори Вам більше до смаку. Гастрономічні тури на Прикарпатті

Зникнення великої маси декоративних елементів і домінування пласких гладких поверхонь значно спрощувало процедуру прибирання приміщень. Адже саме безліч декоративних елементів сприяла накопиченню пилу в квартирах. Зауважимо, що, приміром, стаття В. Січинського, яка була надрукована у Новій хаті за 1935 р., може слугувати своєрідною пам’яткою епохи. Окрім перерахування трьох викладених принципів, на яких будувалися тогочасні «модерні» меблі, автор також навів чималу кількість ілюстрацій — зображень наймодніших меблів. Одним з прикладів слугували «модернові» гнуті крісла з нікельованого заліза. Вони були зроблені лише з двох матеріалів — заліза й цупкої тканини, яка була натягнута на металевий каркас. Гнуті металеві трубки слугували і ніжками, і, водночас, підлокітниками крісел. Безумовно, подібні крісла були недорогими, простими у виконанні, їх можна було легко переносити з місця на місце, а також і відповідали критерію гігієнічності — легко дезінфікувалися, бо мало накопичували пил. Утім, навіть автор статті не міг приховати суттєві недоліки цих меблів: вони були погано стабілізовані, несли в собі мало комфорту, руки мерзли на металевих підлокітниках тощо. 

Тому в Галичині — найбіднішому реґіоні колишньої Австро-Угорської імперії, який зазнав чималих втрат і руйнувань в роки Першої світової війни, приміром, стиль ар-деко (арт-деко), що поширився у міжвоєнний період і який, хоча й був еклектичним продовженням модерну, втім, вважався стилем розкоші, своєрідною психологічною компенсацією за біди й втрати війни, мав у Галичині мало шансів отримати свого масового споживача. Як наголошують сучасні дослідники: «Менше одного відсотка громадян ІІ Речі Посполитої жили в розкоші. Це були родини аристократів, найбагатші промисловці, представники владної еліти. Більшість  поміщиків і промисловців, найвищі урядовці, генерали, популярні адвокати й лікарі, зірки кіно — могли говорити, щонайбільше, про достаток, який дозволяв утримувати дім, автомобіль і щороку відпочивати. Пересічний урядовець, дрібний підприємець, офіцер, лікар на державній посаді — мусили жити з олівцем у руці. Дбати, щоб вистачило на внесок за кооперативне житло чи оплату шкільного навчання для чергової дитини. Решта — принаймні 70% суспільства — пхали біду перед себе».

Відповідно, дизайнери Галичини активно пропагували мінімалізм у естетиці. Підприємці прагнули виготовляти стандартний недорогий продукт, розрахований на споживача масового. 

Читайте також: Музей-сироварня Хата-стая у Верховині

Партнер рубрики Дизайн-студія ТзОВ «ДубКо». В  _дизайн-студії ТзОВ «ДубКо»_ Ви можете отримати кваліфіковану консультацію щодо дизайну Вашого помешкання, розробити сучасний проект інтер'єру.

Читайте також: Арт-ґрунь Полонина Перці - осередок гуцульської культури у Яблуниці

За сирами – до Карпат: як розвивається гастротуризм на Прикарпатті (відео)